Метричне віршування, квантитативне віршування, віршування, засноване на впорядкованому чергуванні довгих і коротких складів. Споживано в мовах, в яких довгота і стислість голосних мають смислоразлічительноє значення. Найбільший розвиток отримав в араб.(арабський) віршуванні (див. Аруз ) і в античному. У античному М. с. одиницею довготи у вірші служить доля — мору ; короткий склад (È) вважається рівним одній море, довгий склад (—) — двом. Група довгих і коротких складів, що повторюється, називається стопою . Найважливіші стопи: тридольні (трехморниє) — ямб (È —), хорей, або трохей (—È), трибрахій (È È È); чотиридольні — спондей (—), дактиль (—È È), анапест (È È —); п'ятидолинні — бакхий з антібакхием (È —, — È), амфімакр (—È —) і 4 пеони (—È È È, È — È È, È È — È, È È È —); шестидолинні — молосс (—, хоріямб (—ÈÈ —), антіспаст (È — È) і 2 іоніки (È È —, — È È); семидолинні — 4 епітріта (È —, — È —, — È —, — È). У кожній стопі розрізняється сильне місце — арсис, або ікт (зазвичай довгий склад), і слабке місце — тесис (зазвичай короткі склади); сильні місця виділяються при вимові особливим ритмічним наголосом, фонетична природа якого не зовсім ясна. Короткі тридольні стопи (інколи і чотиридольні) зазвичай об'єднуються в пари — діподії, де одна із стоп несе посилений ритмічний наголос. Стих, як правило, складається з однакових стоп і носить відповідну назву: дактилічний гекзаметр (6 стоп), ямбічний триметр (3 діподії) і т.п. Проте в такому вірші равнодольниє стопи можуть замінювати один одного: так, в дактилічному гекзаметрі стопа дактиля (—È È) може замінюватися стопою спондея (—). При зміні темпу вимовлення можуть замінювати один одного навіть неравнодольниє стопи: так, в ямбічному триметрі ямб (È —) може замінюватися прискореним спондеєм (—) і навіть прискореним дактилем і анапестом (—È È,È È —). Все це створює надзвичайне багатство метричних варіацій в межах постійного такту — стопи. Метрична різноманітність вірша посилюється використанням пересувний цезури — словораздела, який розтинає одну з середніх стоп і ділить вірш на 2 полустішия — одне з низхідним ритмом (—È È...), інше з висхідним (È È —...).
Такі вірші уживалися в епосі і драмі. У ліриці поряд з ними уживалися більш складно побудовані вірші із змінними стопами — логаеди : тут періодичність повторення стоп виявляється не в межах одного вірша, а в межах групи віршів — строфи (алкєєва строфа, сапфічеськая строфа і пр.), часом дуже великого об'єму і складності (наприклад, в хоровій ліриці у древньо-грецького поета Піндара). М. с. в античній літературі зародилося в прадавні часи, коли поезія була ще нероздільна з музикою; отримала теоретичну розробку, коли вірш відокремився від співу; трималася, поки в лат.(латинський) і греч.(грецький) мовах розрізнялися довгота і стислість складів, а потім в середні віки поступилася місцем силлабічеському і тонічному віршуванню, хоча за традицією греч.(грецький) і лат.(латинський) вірші в системі М. с. писалися ще довго. Справжнє звучання античних віршів в тонічному віршуванні невідтворний; у т.з. «переведеннях розміром оригіналу» прийнято передавати ударними складами — ритмічні наголоси, а ненаголошеними складами — слабкі місця стоп.
Літ.: Денісов Я., Підстави метрики у древніх греків і римлян, М., 1888; Crusius F., Römische Metrik, 2 Aufl., Münch., 1955; Snell B., Griechische Metrik, 2 Aufl., [H. 1], Gött., 1957; Metryka grecka i łacińska, pod red. М. Dłuskiej i W. Stizeleckiego. Wr., 1959.
