Аруз (інакше аруд), система віршування, що виникла в арабській поезії і поширилася у ряді країн Близького і Середнього Сходу. Теорія А., вперше розроблена в працях арабського філолога Халіля ібн Ахмеда (8 ст), отримала розвиток у пізніших іранських теоретиків Рашида Ватвата, Шамси Кайса Вражай і ін. У А. рітмообразующим елементом вірша є певне чергування довгих і коротких складів, згідно із законом арабської фонетики. Проте незабаром система А. почала застосовуватися не лише в мовах з схожим звуковим складом (мова фарсі), але і в тюркських мовах, де голосні не розрізняються по довготі. Коротким складом в А. (умовне позначення È) вважається відкритий склад з коротким голосним; довгим (умовне позначення —) — відкритий склад з довгим голосним; полуторним (— È) — закритий склад з коротким голосним. Комбінація довгих і коротких складів утворює стопу — основний елемент вірша. Налічують до 8 основних стоп:
1. È —;
2.— È —;
3. È —;
4. — È —;
5.— È —;
6. È — È —;
7. — È —;
8.— — È;
їх різні поєднання дають 19 основним метрів, з них 7 з однаковими стопами і 12 з різними. Але оскільки будь-яка основна стопа кожного метра може піддаватися різного роду змінам (зіхафи), число варіантів метрів значно зростає. А. залишався в арабській, персо-таджіцькій і у ряді тюркських літератур єдиною системою віршування аж до 20 ст, коли були зроблені спроби введення нових метрів (вольний вірш, силлабо-тонічній і ін.).
Літ.: Кримський А., Арабська література в нарисах і зразках, М., 1911; Корш Ф., Прадавній народний вірш турецьких племен, СП(Збори постанов) Би, 1909; Вахид Табрізі, Джам’-і мухтасар. Трактат про поетику, М., 1959; Bloch A., Vers und Sprache im Altarabischen, Basel, 1946; Weil G., Grundriss und System der altarabischen Metren, Wiesbaden, 1958; Ханлері, Парвіз Натель, Тахгиге ентегаді дар арузе фарсі..., Тегеран, 1327 ц.р. х. (1948).
