Соціалістичний реалізм, художній метод літератури і мистецтва, що є естетичним вираженням соціалістично усвідомленій концепції світу і людини, обумовленою епохою боротьби за встановлення і творення соціалістичного суспільства. Зображення життя в світлі ідеалів соціалізму обумовлює і вміст, і основні художньо-структурні принципи мистецтва С. р. Його виникнення і розвиток пов'язані з поширенням соціалістичних ідей в різних країнах, з розвитком революційного робочого руху.
Початкові тенденції літератури і мистецтва нового типа відносяться до середини і 2-ої половини 19 в.: революційно-пролетарська література у Великобританії (поезія руху чартиста, творчість Е. Ч. Джонса ) , в Германії (поезія Р. Гервега, Ф. Фрейліграта, Р. Вєєрта ), у Франції (література Паризької Комуни, «Інтернаціонал» Е. Потье ) . В кінці 19 — початку 20 вв.(століття) інтенсивно розвивається пролетарська література в Росії, Польщі, Болгарії і ін. країнах. Як художній метод С. р. формується на початку 20 ст в Росії, перш за все в творчості М. Горького, а також в тій чи іншій мірі М. М. Коцюбінського, Я. Райніса, А. Акопяна, І. І. Евдошвілі і ін. Це обумовлено всесвітньо-історичним значенням революційного руху в Росії, куди спочатку 20 ст перемістився центр світової революційної боротьби. Услід за Горьким реалістичне зображення суспільної дійсності і соціалістичне світовідчування стають істотними межами творчості письменників низки країн (А, Барбюс, М. Андерсен-Нексе, Дж. Рід ) . Після Жовтневої революції 1917 в різних країнах Європи (Болгарія, Німеччина, Польща, Франція, Чехословакія і ін.) в 1920-х рр. формуються соціалістичні літературні течії, і метод С. р. вже виступає як закономірне явище світової літератури. Зростання антифашистського руху в 1930-х рр. сприяло розширенню міжнародного фронту революційної літератури і мистецтва. Об'єднуючу роль в цьому процесі грала радянська література, яка на той час об'єдналася ідейно і створила видатні художні твори. С. р. став широким інтернаціональним напрямом літератури і мистецтва. Після 2-ої світової війни 1939—1945, особливо після утворення світової соціалістичної системи, позиції С. р. як авангарду художнього прогресу ще більш затвердилися. Значну роль в розширенні і збагаченні художнього досвіду С. р. зіграли поряд з творчістю Горького, Ст Ст Маяковського, М. А. Шолохова також театр К. С. Станіславського і В. Е. Мейерхольда, кінематографічні відкриття С. М. Ейзенштейга, Ст І. Пудовкина, А. П. Довженко, музика С. С. Прокофьева, Д. Д. Шостаковича, живопис Би. Ст Іогансона, А. А. Дейнеки, Би. І. Пророкова, П. Д. Коріна, Р. Гуттузо, скульптура С. Т. Коненкова, Ст І. Мухиной, драматургія Б. Брехта, Ст Ст Вишнєвського.
Сам термін «З. р.» в радянському друці вперше з'явився в 1932 («Літературна газета», 23 травня). Він виник у зв'язку з необхідністю протиставити рапповському (див. РАПП ) тезі, що механічно переносила філософські категорії в область літератури («діалектико-матеріалістичний творчий метод»), визначення, що відповідає основному напряму художнього розвитку радянської літератури. Вирішальним при цьому з'явилося визнання ролі класичних традицій і розуміння нових якостей реалізму (соціалістичний), обумовлених як новизною життєвого процесу, так і соціалістичним світобаченням радянських письменників. До цього часу письменниками (Горький, Маяковський, А. Н. Толстой, А. А. Фадєєв) і критиками (А. Ст Луначарський, А. До. Воронський) були зроблені ряд спроб визначити художню своєрідність радянської літератури; говорилося про реалізм пролетарському тенденційному, монументальному, героїчному, романтичному, соціальному, про поєднання реалізму з романтикою. Поняття С. р. відразу ж отримало широке поширення і було закріплено 1-м-код Всесоюзним з'їздом радянських письменників (1934), на якому Горький говорив про новий метод як про творчу програму, направлену на реалізацію революційних гуманістичних ідей: «Соціалістичний реалізм затверджує буття як діяння, як творчість, мета якої — безперервний розвиток коштовних індивідуальних здібностей людини ради перемоги його над силами природи, ради його здоров'я і довголіття, ради великого щастя жити на землі» (Перший Всесоюзний з'їзд радянських письменників. Стенографічний звіт, 1934, с. 17). Продовжуючи гуманістичні традиції попереднього мистецтва, сполучаючи їх з новим соціалістичним вмістом, С. р. є новий тип художньої свідомості. Його новизна пов'язана з тим вкладом, який вніс марксизм до матеріалістичну філософію, — затвердженням ролі революційно-перетворюючої діяльності («Тези про Фейєрбаха» До. Маркса), що послужило витоком ідеї зображення дійсності в її революційному розвитку. Основою методу С. р. служить концепція революційно-дієвого, соціалістичного гуманізму, в якому знаходять своє вираження ідеї гармонійного розвитку людини, повнота реального прояву його духовних і етичних можливостей, достовірно людського відношення людей один до одного, до природи і суспільства. Ета гуманістична спрямованість властива всім видам соціалістичної художньої культури (літературі, живопису, архітектурі, музиці, театру і т.д.), складає найважливішу і універсальну відмітну особливість мистецтва С. р. Для розуміння принципів соціалістичного мистецтва важливе значення має ряд висловів класиків марксизму-ленінізму. Кажучи про мистецтві майбутнього, Ф. Енгельс бачив його особливості в «повному злитті великої ідейної глибини, усвідомленого історичного вмісту... з шекспірівською жвавістю і багатством дії...» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 29, с. 492). Думка Енгельса про усвідомлений історизм художнього мислення отримала розвиток в принципі партійності літератури і мистецтва, сформульованому Ст І. Леніном. Ленін фактично вказав основні межі нової літератури. Він відзначав її обумовленість об'єктивним ходом життєвого процесу, осмислення його суперечності, його розвитку в щонайгостріших конфліктах. Нарешті, він підкреслював партійність оцінки цієї боротьби, — те, що художник свідомо і відкрито стає на бік передових тенденцій історичного розвитку. Справжня творча свобода є не свавіллям особи, а її усвідомленою дією відповідно до вимог реального історичного розвитку. Чим глибше, многограннєє і об'ектівнєє розуміння світу, тим ширше і значніше суб'єктивні можливості людини, рамки його творчої свободи. Саме цього і вимагає ленінська партійність мистецтва — з'єднання глибини об'єктивного пізнання з пафосом суб'єктивної активності, Коли суб'єктивні прагнення особи збігаються з об'єктивним ходом історії, тоді особа знаходить перспективу, упевненість. В результаті виникає основа для революційній активності людини, для всестороннього розвитку його дарувань, і зокрема для формування і розквіту всіляких художньо-мистецьких індівідуальностей, що пояснює надзвичайну широту естетичних можливостей соціалістичного мистецтва. С. р. виражає історичну перспективу розвитку прогресивного мистецтва, спираючись в своєму русі на весь передуючий досвід світової літератури і мистецтва. Художнє новаторство С. р. позначилося вже на ранніх його етапах. З творами Горького «Мати», «Вороги», романами Андерсена-Нексе «Пелле-завойовник» і «Дітте, дитя людське», пролетарською поезією кінця 19 ст в літературу увійшло віддзеркалення боротьби старого і нового світу, становлення людини — борця і творця нового суспільства. Це визначало характер нового естетичного ідеалу, історичний оптимізм — розкриття колізій сучасності в перспективі суспільно-революційного розвитку; Горький вселяв людині упевненість в його силах, в його майбутньому, поетизував працю і практику революційної діяльності. З перших кроків радянської літератури її головною темою стала «світова пожежа» революції. Одночасне важливе місце зайняла тема дореволюційного світу, яка, проте, не була простим продовженням традицій критичного реалізму: минуле сприймалося в новому естетичному освітленні, пафос зображення визначався думкою про те, що до минулого немає повернення; складалася нова якість історизму літератури С. р. порівняно до історизму критичного реалізму («Справа Артамонових», «Життя Клима Самгина» М. Горького), отримали розвиток різні жанри сатири (Маяковський, Я. Гашек), С. р. не копіював класичних жанрів, але збагачував їх, що позначилося перш за все в романі. Вже по-перше крупних творах радянської прози виявилися народно-епічна масштабність в зображенні революції («Чапаєв» Д. Фурманова, «Залізний потік» А. С. Серафимовича, «Розгром» Фадєєва). Іной, чим в епопеях 19 ст, з'явилася картина «долі народної». У романах 20—30-х рр. зображалися і народна стихія в революції, і організація стихії «залізною волею» більшовиків, і формування соціалістичного колективу. Зображення народної маси поєднувалося з окресленням індивідуальних і цілісних характерів, що представляють цю масу («Тихий Дон» Шолохова, «Ходіння по муках» А. Н. Толстого, романи Ф. Гладкова, Л. Леонова, До. Федіна, А. Малишкина і ін.). Епічність романа С. р. виявився і в творчості письменників ін. країн (Л. Арагон — Франція, А. Зегерс — ГДР(Німецька Демократична Республіка), М. Пуйманова — Чехословакія, Ж. Амаду — Бразилія).
Література і мистецтво С. р. створили новий образ позитивного героя — борця, будівельника, ватажка. Через нього повніше розкривається історичний оптимізм С. р.: герой затверджує віру в перемогу комуністичних ідей, не дивлячись на окремі поразки і втрати. Термін «оптимістична трагедія» може бути віднесений до багатьом творам, передавальним драматичні ситуації революційної боротьби: «Розгром» Фадєєва, п'єси Ст Вишнєвського, Ф. Вольфа (ГДР), «Репортаж з петлею на шиї» Ю. Фучика (Чехословакія). Для С. р. характерні твори, що змальовують революційну героїку і її носіїв, ведучих за собою народні маси. Першим класичним чином пролетарського ватажка з'явився герой романа М. Горького «Мати» Павло Власов; пізніше — Льовінсон («Розгром» Фадєєва), Корчагин («Як загартовувалася сталь» Н. А. Островського), Давидов («Піднята цілина» Шолохова). Образи комуністів-керівників втілені в книгах Же. Амаду, М. Пуйманокой, В. Бределя (ГДР), Г. Караславова (Болгарія). Позитивні герої С. р. — різні по характеру і масштабу діяльності, за темпераментом, душевним складом. Різноманіття різних типів героїв — невід'ємна межа С. р. З перших років Жовтневої революції 1917 в поезію багато народів входить образ В. І. Леніна — реалістичний і виступаючий в той же час як символ революції, що вбирає в себе всю романтичність епохи. Становлення С. р. було невіддільно від патетики затвердження нового життя, підведеній у відтворенні героїки революційної боротьби в роки Громадянської війни, соціалістичної перебудови країни, Великої Вітчизняної війни 1941—45. Ці межі широко виявилися в поезії антифашистського Опору у Франції, Польщі, Югославії і ін., в творах, що змальовують народну боротьбу («Морський орел» Дж. Олдріджа). Творчості художників С. р. властиво «... уміння дивитися на сьогодення з майбутнього» (Горький А. М., див.(дивися) Ленін Ст І. і Горький А. М. Листа. Спогади. Документи, 3 видавництва, 1969, с. 378), обумовлене історичною своєрідністю розвитку соціалістичного суспільства, в якому в реальних явищах дійсності ясно проступають паростки зримого майбутнього.
С. р. інтернаціональний, є історично єдиним рухом мистецтва в епоху соціалістичного перевлаштування світу. Ця спільність виявляється в різноманітті національних доріг, форм розвитку нового методу. За переконанням Амаду, що розділяється багатьма художниками, «для того, щоб наші книги — романи і поезія — могли служити справі революції, вони мають бути перш за все Бразільськими, в цьому і полягає їх здатність бути інтернаціональними» (Другий Всесоюзний з'їзд радянських письменників. Стенографічний звіт, 1956, с. 88). Принципове значення для світового художнього розвитку має в зв'язку з цим досвід радянської літератури і мистецтва. У СРСР С. р. — об'єднуючий початок радянської літератури в цілому при всій відмінності національних літератур, їх історичних традицій і ін. індивідуальних особливостей. Характер розвитку С. р. і його етапи були всілякі залежно від конкретних національно-історичних умов, в яких він знаходив опору для своєї художньої своєрідності, набуваючи все нових форм і стильових проявів, як би народжуючись кожного разу заново, але зберігаючи при цьому принципову спільність. Е. Межелайтіс і А. Твардовський, Ч. Айтматов і М. Стельмах, Р. Гамзатов і Ю. Смуул — художники, різні по стилю, але близькі один одному по загальному ідеологічному напряму творчості. Процес становлення С. р. включав момент переходу на його позиції ряду художників, творчість яких стогувалося в руслі інших методів і напрямів. Так, в радянській літературі 20-х рр. ряд письменників, що сформувалися в дореволюційну епоху, лише поступово освоює нові художні тенденції, соціалістичний характер нового гуманізму, інколи в гострих протиріччях (дорога А. Н. Толстого).
Видну роль у формуванні поезії С. р. на Заході зіграли художники, пов'язані з т.з. лівим авангардистським перебігом 10—20-х рр. 20 в.: Л. Арагон, П. Елюар, І. Бехер, Н. Хикмет, Ст Незвал, П. Неруда, А. Йожеф.
Вплив С. р. випробували і представника критичного реалізму 20 в.: До. Чапек, Р. Роллан, Р. Мартен дю Гар, Г. Манн і ін. Глибокі зміни сталися в творчості майстрів критичного реалізму тих країн, де переміг народно-демократичних буд (М. Садовяну, А. Цвейг).
Внесок у розвиток теорії нового мистецтва вносили в кінці 19 — початку 20 вв.(століття) видні естети-марксисти (роботи Р. Плеханова. Ст Злодійського, М. Ольмінського, Ф. Мерінга, Д. Благоєва, Ю. Мархльовського). У 20—30-х рр. 20 ст велику роль зіграв А. Луначарський, роботи якого мали широкий міжнародний резонанс. За кордоном виступали видні теоретики соціалістичного мистецтва: Р. Фоке, Р. Бакалов, Т. Павлов, І. Фік, Би. Вацлавек, До. Конрад, Е. Урке, Дж. Йовановіч. Велике значення естетичних думок самих творців нового мистецтва — Горького, Бехера Брехта, І. Волькера, Фадєєва.
С. р. необхідно розуміти історично, як що змінюється і в той же час внутрішньо єдиний творчий процес. Естетика С. р. охоплює нині весь багатонаціональний досвід мистецтва країн соціалізму, революційного мистецтва буржуазного Заходу, культур «третього світу», що розвивається в складному протиборстві різних впливів. С. р. постійно розширює кордони, знаходячи значення провідного художнього методу сучасної епохи. Це розширення, через принципи, що обумовлюють його, протистоїть т.з. теорії «реалізму без берегів» Р. Гароді, направленого по суті на руйнування ідейних основ нового мистецтва, на розмивання рубежів, що відокремлюють реалізм від модернізму. В той же час воно робить безплідними спроби догматичних визначень творчих прийомів С. р. Марксистська естетична теорія, спираючись на міжнародний досвід соціалістичного мистецтва, прийшла до виводів про його щонайширших можливостях. С. р. розглядається як новий тип художньої свідомості, що не замкнутий в рамках одного або навіть декількох способів зображення, а є історично відкритою системою форм художньо правдивого зображення життя, що вбирає в себе передові тенденції світового художнього процесу і що знаходить нові форми для їх вираження. Тому поняття С. р. нерозривно пов'язано з поняттям художнього прогресу, що відображає поступальну ходу суспільства до усе більш багатовимірних і повноцінних форм духовного життя.
Літ.: Маркс До. і Енгельс Ф., Про мистецтво. Сб. ст., 3 видавництва, т. 1—2, М-код.,1967; Ленін Ст І., Про літературу і мистецтво. [Сб. ст.], М., 1969; Гіркий М., Про літературу, М., 1961; У спорах про метод. Сб. ст., Л., 1934; Творчість М. Горького і питання соціалістичного реалізму. Сб. ст., М., 1958; У боротьбі за соціалістичний реалізм. Сб. ст., М., 1959; Проблеми соціалістичного реалізму. Сб. ст., сб.(збірка) 1—2, М., 1909—60; Соціалістичний реалізм і класична спадщина. Сб. ст., М., 1960; Проблеми соціалістичного реалізму. Сб. ст., М., 1961; Соціалістичний реалізм в зарубіжних літературах, М., 1960; Мотильова Т. Л., Іноземна література і сучасність, М., 1961; Соціалістичний реалізм в літературах народів СРСР, М., 1962; Пітання соцiалiстічного реалiзму, ст 1—5, До., 1961—74; Генезис соціалістичного реалізму в літературах країн Заходу, М., 1965; Соціалістичний реалізм і художній розвиток людства, М., 1966; Актуальні проблеми соціалістичного реалізму. Сб. ст., М., 1969; Поезія соціалізму. Художні відкриття поезії соціалістичного реалізму, М., 1969: Петров С. М., Виникнення і формування соціалістичного реалізму, М., 1970: Проблеми художньої форми соціалістичного реалізму. Сб. ст., т. 1—2, М., 1971; Недошивін Р. А., Теоретичні проблеми сучасного образотворчого мистецтва, М., 1972, гл.(глав) 7; Овчаренко А. І., Соціалістична література і сучасний літературний процес, 2 видавництва, М., 1973; Лукин Ю. А., Ленін і теорія соціалістичного мистецтва, М., 1973; Марков Д. Ф., Проблеми теорії соціалістичного реалізму, М.. 1975; Проблеми соціалістичного реалізму. [Сб. ст.], М., 1975; Essays on socialist realism and the British cultural tradition, L., 1953; Zur Theorie des sozialistischen Realismus. Gesamtieitung, B., 1974; Timofejew L. I., Lomidse G. J., Literatureiner sozialistischen Gemeinschaft..., B., 1975, див.(дивися) також літ.(літературний) при ст. Реалізм в літературі і мистецтві.
