Партійність, 1) приналежність людини до політичної партії. 2) Ідейна спрямованість світогляду, філософії, суспільних наук, літератури і мистецтва, що виражає інтереси певних класів, соціальних груп і що виявляється як в соціальних тенденціях наукової і художньої творчості, так і в особистих позиціях ученого, філософа, письменника, художника. У широкому сенсі П. — принцип поведінки людей, діяльності організацій і установ, знаряддя політичної і ідеологічної боротьби.
Всякий суспільний клас, всяка значна соціальна група мають свої особливі економічні і політичні інтереси, свої духовні цінності — моральні норми і принципи, традиції і звичаї, цілі і ідеали, які так чи інакше захищають, обгрунтовують і розвивають ідеологи, учені, діячі культури. «... Жодна жива людина не може не ставати на бік того або іншого класу (раз він зрозумів їх взаємини), не може не радіти успіху даного класу, не може не засмутитися його невдачами, не може не обурюватися на тих, хто ворожий цьому класу, на тих, хто заважає його розвитку поширенням відсталих переконань...» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 2, с. 547—48). П. є вище вираження класового характеру суспільної науки, філософії, літератури, мистецтва. Не всякий учений і художник виразно усвідомлює класовий характер наукової і художньої творчості, у тому числі і своїх творів, поглядів. Класовий вміст твору може виявлятися і в нечітко оформлених симпатіях і антипатіях автора, в прихильності духовним цінностям, які так чи інакше пов'язані з класовими устремліннями. Лише П. є результат і політичне вираження розвинених класових протилежностей (див. там же, т. 13, с. 274). Само поняття «П.» нерозривно пов'язано з діяльністю політичній партії, що виразно виражає інтереси класу або соціальної групи і що бере на себе завдання керівництва їх політичною боротьбою. Тому П. характеризується високою мірою усвідомленості класових інтересів і прихильністю політичній лінії партії. «Чим більш політично розвинені, освічені, свідомі дане населення або даний клас, тим вище, за загальним правилом, його партійність» (там же, т. 32, с. 190).
П. властива суспільній думці впродовж всієї історії антагоністичних суспільств. У рабовласницькому і феодальному суспільствах, коли ще не було політичних партій в їх сучасному вигляді, інтереси різних шарів панівних класів виражали політичні угрупування, різний перебіг філософської і суспільно-політичної думки. У ідейній боротьбі знаходять віддзеркалення і інтереси пригноблюваних класів, яскравим прикладом чого є виникнення і розвиток утопічного соціалізму . Залежно від того, інтереси якого класу — прогресивного або реакційного — виражало певне політичне угрупування, П. цієї групи грала або реакційну, або прогресивну роль в розвитку суспільства. З виникненням буржуазії і пролетаріату П. набуває якісно інших характеристик, починає грати значнішу роль в боротьбі класів, в ідейно-політичному житті суспільства. Виступ пролетаріату як революційної сили, зацікавленої в скиданні буржуазії і здібної до завоювання політичної влади, формування марксизму-ленінізму — науковій ідеології пролетаріату, що послідовно виражає його інтереси, організація політичної партії робочого класу дозволили всесторонньо протиставити інтереси робочого класу і всіх трудящих інтересам капіталістів, ін. експлуататорських класів не лише у сфері політики, але і в сфері філософії, соціології, наукової і художньої творчості. Принцип П. стає загальним принципом аналізу і оцінки соціальних явищ, наукових концепцій, політичних програм і гасел. З'являється можливість чітко розглянути історію суспільства, науки і культури з точки зору П.
В марксистсько-ленінському ученні принцип комуністичною П. органічно сполучає в собі достовірно науковий аналіз дійсності з послідовним захистом інтересів пролетаріату. Таке поєднання науки і інтересів суспільного класу стає можливим лише в епоху комуністичного перетворення світу. Зацікавлений в знанні реальних доріг такого перетворення, пролетаріат потребує наукового, об'єктивного розкриття картини світу, законів, доріг руху суспільства від капіталізму до комунізму. Кажучи інакше, об'єктивний хід світової історії і класовий інтерес пролетаріату збігаються, теорія ж марксизму-ленінізму, що дає наукову картину переходу до комунізму, виступає як ідеологія, що виражає інтереси пролетаріату і всіх трудящих. Ось чому усілякі спекуляції ворогів соціалізму, що намагаються протиставити науковість і пролетарську партійність марксистсько-ленінської теорії, не мають під собою жодних реальних підстав.
Пролетаріат як висхідний клас історії, інтереси якого збігаються з інтересами всіх трудящих, відкрито проголошує свої цілі — перемогу комунізму, а Комуністична партія послідовно відстоює принцип П. Защищая і обгрунтовувавши цілі і завдання робочого класу, політики Комуністичної партії, марксистсько-ленінська теорія нещадно критикує експлуататорських буд, його політику і ідеологію. Природно, що така теорія не може не визнавати П. всякої політики і ідеології. Позиція комуністів із самого початку свідчила: «Без партій немає розвитку, без розмежування немає прогресу» (Маркс До., див.(дивися) Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 1, с. 113). В протилежність цьому буржуазія, інтереси якої протіворечат інтересам більшості населення, вимушена приховувати свої корисливі устремління, видавати свої економічні і політичні цілі за цілі всього суспільства, прикриватися тогою безпартійності. Це штовхає ідеологів і політиків буржуазії до виступу проти принципу П., прагнення ствердити в свідомості мас ідеї аполітичності, дєїдеологизациі суспільного життя. Тому П. виступає як ідея пролетарська, а безпартійність — як ідея буржуазна. У сучасному. світі прагнення буржуазних ідеологів до насадження безпартійності ще більш посилюються.
Зміцнення світової соціалістичної системи, усе більш очевидний прояв її історичних переваг перед капіталізмом прославляють авторитет комуністичних ідей, сприяють подальшому відходу мас трудящих від буржуазної ідеології і переходу їх на ідейних позиції комунізму. Намагаючись всіма засобами скомпрометувати соціалістичний спосіб життя, удаючись до наклепу і дезинформації, підривної діяльності, імперіалістична пропаганда поряд з цим широко поширює погляди, згідно з якими в століття науково-технічної революції відбувається автоматичне зближення форм суспільного життя при соціалізмі і капіталізмі, а ідейні принципи, ідеологічні відмінності ніби то втрачають своє минуле значення. Інакше кажучи, нібито відбувається дєїдеологизация суспільного життя, в якому принципи П. лише нав'язуються ззовні. Проте практика показує, що до тих пір, поки в світі зберігаються антагоністичні класи, експлуатація людини людиною, поки існує протилежність інтересів монополістичного капіталу і робочого класу, всіх трудящих, неминуче продовжуватиметься класова боротьба трудящих за своє соціальне звільнення, проти економічного і політичного панування монополій.
Зустрічаються люди, які щиро керуються наміром «уникнути крайнощів», гостроти партійної точки зору, зайняти якесь серединне, «спокійне» положення. Проте в принципі з точки зору об'єктивних наслідків не має істотного значення, чи культивується ідея безпартійності свідомо, як лицемірне прикриття корисливих інтересів буржуазії, або це наслідок помилки, або, нарешті, результат боязкого бажання уникнути складнощів дійсності, відхилитися від вибору певного політичного рішення. В умовах гострої боротьби між силами соціалізму і капіталізму необхідність класового, партійного підходу до аналізу і оцінки соціальних явищ на світовій арені і усередині країн зберігає всю свою актуальність, у зв'язку з чим ЦК КПРС вказує па необхідність «... послідовного проведення класової лінії в питаннях виховання, чіткості і ясності ідейних позицій, подальшого підвищення революційної пильності, послідовної боротьби проти аполітичності, приватновласницьких пережитків і міщанських настроїв, проявів нігілістичного відношення до завоювань соціалізму, проти проникнення буржуазних і ревізіоністських поглядів» («До 100-ліття з дня народження Ст І. Леніна. Тези ЦК КПРС», 1970, с. 60).
Принцип П. специфічно виявляється в суспільних науках, філософії, літературі і мистецтві. П. суспільних наук визначається тією обставиною, що предметом їх досліджень виступають соціальні явища, які неможливо пояснити, не удаючись до характеристики інтересів класів, соціальних груп. Трактування ж цих інтересів, а отже, розкриття суті суспільних явищ, залежить від соціальної орієнтації ученого, що сформувалася під впливом тієї суспільної групи, до якої він належить або на яку він орієнтується. В. І. Ленін показав, що «...“беспристрастной” соціальної науки не може бути в суспільстві, побудованому на класовій боротьбі... Чекати неупередженої науки в товаристві найманого рабства — така ж дурнувата наївність, як чекати неупередженості фабрикантів в питанні про тому, чи не слід збільшити плату робітником, зменшивши прибуток капіталу» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 23, с. 40). На противагу цієї чіткої марксистської позиції, багато буржуазних учених культивують ідею об'єктивізму в науці, ототожнюючи при цьому об'єктивізм з науковістю. Показуючи неспроможність такої позиції, В. І. Ленін писав: «Об'єктивіст говорить про необхідність даного історичного процесу; матеріаліст констатує з точністю дану суспільно-економічну формацію і породжувані нею антагоністичні стосунки. Об'єктивіст, доводячи необхідність даного ряду фактів, завжди ризикує збитися на точку зору апологета цих фактів; матеріаліст розкриває класові протиріччя і тим самим визначає свою точку зору... Таким чином, матеріаліст, з одного боку, последовательнєє об'єктивіста і глибше, повніше проводить свій об'єктивізм... З іншого боку, матеріалізм включає, так би мовити, партійність, зобов'язавши при всякій оцінці події прямо і відкрито ставати на точку зору певної суспільної групи» (там же, т. 1, с. 418—19).
П. в філософії і в суспільних науках пов'язана з пізнанням дійсної картини світу, з розвитком прогресивних ідей, носіями яких були, як правило, представники висхідних класів. У філософії рух людського пізнання до наукової картини світу виразився в розвитку матеріалістичного світобачення, в становленні діалектичних поглядів на процеси природи і суспільства. П. філософських поглядів полягає в різному підході до цілісного пояснення світу (співвідношення матерії і духу, буття і свідомості), місця людини в світі, його стосунки до етичних і естетичних цінностей і ін. Філософія марксизму — діалектичний і історичний матеріалізм — виникла як теоретична система, що виражає світогляд робочого класу, дає методологічні основи революційної преобразовательной діяльності і наукового дослідження. Як справжній науковій і революційній філософії сучасності марксистсько-ленінська теорія знаходиться на озброєнні Комуністичній партії і протистоїть різним школам і перебігу ідеалізму — об'єктивного і суб'єктивного. Марксистська філософія включає П., тобто захист інтересів пролетаріату, як неодмінний елемент науковості. «Новітня філософія так само партійна, як і дві тисячі років назад» (там же, т. 18, с. 380).
П. в літературі і мистецтві виявляється в ідейній спрямованості творчості письменника, художника, артиста, музиканта. Художник не може піти від певного трактування соціальних позицій і устремлінь змальовуваних героїв, як і від власних симпатій і антипатій, оскільки кожна людина незліченними нитками пов'язана з інтересами і духовними цінностями певних класів, соціальних груп і орієнтується на них. Хоча ідейна спрямованість в літературі і мистецтві мала місце завжди, вперше принцип П. художньої творчості був чітко визначений Леніном. У ст. «Партійна організація і партійна література» - (1905) Ленін показав лицемірство міркувань про абсолютну свободу творчості: «Свобода буржуазного письменника, художника, актриси є лише замаскована (або лицемірно маскована) залежність від грошового мішка, від підкупу, від вмісту» (там же, т. 12, с. 104). Розмови про абсолютну свободу — лише маскування «... буржуазна або анархічна фраза (бо, як світобачення, анархізм є буржуазність, що вивернула навиворіт)» (там же). Ленін вже тоді поставив завдання, щоб лицемірно-вільною, а на ділі пов'язаній з буржуазією літературі протиставити дійсно вільну, відкрито пов'язану з пролетаріатом літературу; при цьому Ленін підкреслював, що через свою специфіку художня творчість вимагає забезпечення «... великого простору особистій ініціативі, індивідуальним схильностям, простору думки і фантазії, формі і вмісту» (там же, с. 101). Засновані на принципі П., соціалістична література і мистецтво довели, як і передбачав Ленін, що справжня свобода полягає в служінні не «верхнім десяти тисячам», а мільйонам і десяткам мільйонів трудящих, які складають колір країни, її силу, майбуття. Комуністична партія, здійснюючи керівництво літературою і мистецтвом, постійно підкреслює необхідність розвитку принципу П., бачить в нім умову глибокого проникнення в суть соціальних процесів, яскравого і переконливого відображення нових людських характерів і нових стосунків, проблем побудови комуністичного суспільства.
