Партійні мобілізації в СРСР, масові і персональні призови комуністів в армію або у галузі народного господарства, надзвичайна форма організаційної роботи Комуністичної партії в складних умовах політичної, військової або економічної обстановки. Загальнопартійні мобілізації проводилися за рішенням ЦК партії, місцеві, — за рішенням відповідних партійних органів. Найбільшого поширення П. м. набули в перші роки Радянської влади; були одним з конкретних проявів керівної ролі робочого класу по відношенню до селянства і найважливішим засобом зміцнення армії, підвищення її боєздатності (див. Ст І. Ленін, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 39, с. 208).
Перша масова П. м. в Червону Армію була проведена у зв'язку з важким положенням на Східному фронті по постанові ЦК РКП (6), прийнятому в липні 1918. Московська партійна організація в липні — жовтні послала на фронт як комісари і ін. політробітників понад 1500 комуністів, організація Петрограду — близько 800. Влітку і осінню 1918 по П. м. на фронт були послані десятки тис. членів партії, не рахуючи тих, що прийшли в армію по загальних військових мобілізаціях. У постанові від 26 листопада 1918 ЦК РКП (6) зажадав перенесення центру тяжіння військових зусиль на Південний фронт, де розвернулося настання белоказаков і військ Деникіна. У грудні 1918 — січні 1919 туди було направлено 2557 комуністів — дослідних партійних працівників. 13 квітня 1919 ЦК РКП (6) оголосив знов масову П. м. на Східний фронт у зв'язку з настанням армії Колчака. До травня 1919 було мобілізовано не менше 10% членів партії, в більшості місцевостей — 20%, в прифронтових — 50%, в угрожаємих районах — 100%. Організація Петрограду послала 5 тис. комуністів, а всього за квітень — липень по П. м. на фронт прийшло не менше 20 тис. членів партії, з них 1 тис. відповідальних партійних працівників. Одночасно в травні 1919 за рішенням ЦК РКП (6) була проведена часткова П. м. на Західний фронт проти військ Юденіча, що загрожували Петрограду. У липні 1919 ЦК оголосив персональну П. м. на Південний фронт, положення на якому у зв'язку з настанням армій Деникіна різко погіршало. У липні 1919 було відправлено на фронт як комісари, командири, на адміністративно-господарські посади 438 комуністів, в серпні — 431, у вересні — 1027. На Пленумі ЦК 21 вересня 1919 В. І. Ленін запропонував направити на військово-політичну роботу максимальну кількість найбільших працівників партії. За вересень — листопад 1919 було послано 8700 комуністів, лише від Московської організації — 3268. Всього починаючи з літа 1919 на Південний фронт по П. м. було направлено близько 3 тис. членів партії. 26 квітня 1920, після нападу на Радянську Росію буржуазної Польщі, ЦК РКП (6) прийняв рішення про персональну П. м. 3 тис. комуністів, у тому числі 100 відповідальних працівників, на Західний і Південно-західний фронти; направлено було більше 4600 комуністів. У червні 1920, враховуючи серйозне положення на польському і Південному фронтах, ЦК прийняв рішення про масову П. м. 11 тис. чіл. Лише з центральних районів Радянської Росії було послано 7291 комуніста. 5 серпня Пленум ЦК РКП (6) постановив направити на Південний фронт ще 1000 членів партії. 20 серпня 1920 Оргбюро ЦК оголосило масову П. м. Лише у серпні — вересні на фронт було послано понад 5300 комуністів. За весь період боротьби з белополякамі і військами Врангеля (квітень — листопад 1920) в ряди Червоної Армії по П. м. прийшли 24244 члени партії; окрім цього, по П. м., оголошеною ЦК КП (б) України, — ще 3 тис. Всього за роки Громадянської війни 1918—20 влилося в армію по П. м. понад 200 тис. комуністів.
Одному з перших П. м. на трудовий фронт була мобілізація на транспорт, від швидкого відновлення якого залежала доля країни. 2 березня 1920 ЦК виніс вирішення о П. м. 5 тис. комуністів. 9-й з'їзд партії (1920) мобілізував для роботи на транспорті 10% делегатів. Всього на транспорт було послано 900 керівних партійних працівників і 6 тис. рядових комуністів. У 1920—21 проводилися часткові П. м. в різні галузі промисловості, наприклад в паливну (листопад 1920). Одночасно в крупних промислових центрах Радянської Росії проходілі П. м. членів партії різних, що проживали там національностей, що прямували на зміцнення національної партійної організації: у вересні 1920 — комуністів-азербайджанців, в жовтні — зирян (комі), в листопаді — якутів, в грудні — вірмен. 31 жовтня 1921 Оргбюро ЦК РКП (6) постановило мобілізувати 250 членів партії в Наркомат РКИ в порядку персонального призначення для робіт по інспекції і ревізії нафтових розробок, шахт Донбасу і ін.
Ряд П. м. були направлені на піднімання сільського господарства, на його соціалістичне перевлаштування, в серпні 1920 — на продовольчу роботу, в січні 1921 — на посівну кампанію (18 тис. чіл.). 13 лютого 1924 ЦК запропонував місцевим партійним організаціям мобілізувати 3 тис. чіл. для роботи в кооперативних, культосвітніх, радянських і партійних сільських органах. 27 жовтня 1924 пленум ЦК виніс ухвалу мобілізувати для роботи в селі строком на 3—4 місяці найвідповідальніших партійних і радянських працівників. 14-я партійна конференція (квітня 1925) в цілях посилення партійно-виховної роботи прийняла рішення направити в село не менше 3 тис. пропагандистів і для зміцнення інструкторського складу партійних комітетів повітів 1 тис. партійних працівників. Після 15-го з'їзду партії (1927) ЦК ВКП (б) направив по П. м. на постійну і тимчасову роботу в село близько 11 тис. партійних, радянських і кооперативних працівників. Листопадовий пленум ЦК ВКП (б) 1929 визнав необхідним послати на село 25 тис. комуністів-робітників для організації колгоспного руху.
Постановою ЦК ВКП (б) і СНК(Рада Народних Комісарів) СССР від 25 березня 1931 мобілізацію робітників на потреби поточних кампаній було припинено.
В початковий період Великої Вітчизняної війни 1941—45 партія знов прібегла до П. м. з метою посилення партійного впливу в частинах і з'єднаннях армії і флоту. 27 і 29 червня 1941 ЦК ВКП (б) виніс вирішення о П. м. комуністів і комсомольців на фронт як політбойцов . Протягом перших 3 місяців війни по П. м. в армію прийшли більше 95 тис. комуністів і комсомольців, з яких понад 58 тис. влилися в частини і підрозділи Західного, Північно-західного і Південно-західного фронтів. У перші місяці війни було мобілізовано на політичну роботу в армію 500 секретарів ЦК КП союзних республік, краєвих, обласних міських і районних комітетів партії, 270 працівників апарату ЦК, близько 1300 відповідальних працівників обласної і районної ланки, до 2500 слухачів Ленінських курсів, Вищої школи парторганізаторов і ВПШ при ЦК ВКП (б). Всього за перших 6 місяців війни мобілізовано 9 тис. відповідальних партійних працівників. 10 листопада 1941 ЦК прийняло рішення відрядити в Головне політуправління ще 2600 комуністів на посаді політскладу в Радянську Армію. Всього в перший рік війни партія послала в Радянські Озброєні Сили понад 1 млн. комуністів. До кінця 1941 в рядах армії билося понад 1300 тис. комуністів, понад 40% всього складу партії.
З початку 1943 партія направляла велику кількість комуністів для формування партійних і державних органів в звільнені від німецько-фашистських окупантів райони. Після закінчення війни сотні тисяч комуністів були направлені на відновлення народного господарства в різні галузі промисловості. Десятки тисяч керівних і інженерно-технічних працівників були послані в колгоспи, МТС(машинно-тракторна станція) і радгоспи з міст після вирішення Вересневого пленуму ЦК КПРС (1953). У постанові «Про заходи по подальшому зміцненню колгоспів керівними кадрами», прийнятому 25 березня 1955, ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР рекомендували місцевим партійним і радянським органам відібрати на підприємствах і в установах 30 тис. добровольців з числа партійних, радянських і господарських кадрів, інженерно-технічних працівників, здатних забезпечити керівництво колгоспами. В результаті виконання цієї постанови склад керівних кадрів села значно покращав.
П. м. забезпечували швидкий перерозподіл сил партії і зосередження комуністів на найважливіших ділянках військового, партійного, радянського і господарського будівництва.
Літ.: КПРС в резолюціях і вирішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, 8 видавництво, т. 2, 6, М., 1970—71; Петров Ю. П., Партійні мобілізації в Червону Армію (1918—1920 рр.), М., 1956; його ж, КПРС — керівник і вихователь Червоної Армії (1918—1920 рр.), М., 1961; КПРС і будівництво Радянських Озброєних Сил. 1917—1964 рр., М., 1965; Ліпіцкий С. Ст, Військова діяльність ЦК РКП (б) 1917-1920, М., 1973; Історія КПРС, т. 3 (кн. 2), 5 (кн. 1), М., 1968-70.
