Симфонічна музика, музика, призначена для виконання симфонічним оркестром . До С. м. відносять і вигадування, в яких притягуються хор, співці-солісти, але інструментальний початок панує; поняття «З. м.» поширюють і на твори для виконуючого соло інструменту або інструментів і оркестру (див. Концерт ). Жанри С. м. всілякі і включають як крупні, незрідка багатоприватні твори, так і мініатюри. Найважливіші жанри — симфонія, увертюра (самостійна концертна п'єса або вступ до опери), концерт, сюїта симфонічна поема, фантазія. До С. м. можуть бути зараховані і оркестрові епізоди опери — симфонічні картини, інтермеццо. Залучення симфонічного оркестру — вищого, найбільш розвиненого інструментального складу — визначає великі можливості С. м. у втіленні найзначнішого і багатшого вмісту. Лише умовно до С. м. відносять твори, що виникли до появи симфонічного оркестру і ін., що призначалися для виконання, оркестровими і ансамблево-оркестровими складами. Це популярні в 17 ст і 1-ій половині 18 ст старовинна танцювальна сюїта, кончерто гроссо, ранні різновиди оперної увертюри, серенада, дивертисмент. Формування симфонічного оркестру, що склався до кінця 18 ст, проходіло паралельно із створенням нових, характерних для С. м. жанрів, і в першу чергу симфонії. Видна роль в цьому належить мангеймськой школі в е р б особливості віденській класичній школі, представниками якої були І. Гайдн, В. А. Моцарт (2-я половина 18 ст) і Л. Бетховен (кінець 18 — 1-я чверть 19 вв.(століття)). Основи С. м. були закладені Гайдном, в творчості якого сталося повне відособлення ансамблевою і власне оркестровою музики. Найважливіший вклад внесли Моцарт і Бетховен. Творчість Бетховена складає високу вершину в розвитку світовий С. м. У його симфоніях, а також увертюрах і концертах збережені величні художні концепції, знайшло глибоке відображення типовий для епохи вміст. Для цих вигадувань Бетховена характерний особливий тип музичного розвитку (представлений також його квартетами, фортепіанними сонатами і ін.), незвичайно послідовного і логічного, розкриваючого художній задум через зіставлення контрастних тематичних елементів і їх активну розробку, тобто такий тип розвитку, який дав підстави видному сов.(радянський) музичному ученому Б. В. Асафьеву висунути особливе поняття симфонізму.
В симфонічній творчості багатьох композиторів-романтиків — Ф. Мендельсона-Бартольді, Р. Берліоза, Ф. Ліста і ін. — велике значення набуває музичної програмності (див. Програмна музика ). Поряд з програмною симфонією культивується і програмна увертюра (особливо в Мендельсона ). Виникає і новий жанр програмної симфонічної поеми, створений Аркушем і в подальший час представлений багатьма вигадуваннями До. Сен-Санса, Р. Штрауса, а також композиторів нових національних шкіл — Би. Сметани, А. Дворжака, Я. Сибеліуса і ін. В області програмної симфонії услід за Г. Берліозом і Ф. Лістом великий вклад вніс Р. Малер. Паралельно розвивається і непрограмна С. м.
Найважливіше місце С. м. займає в творчості російських композиторів: основоположника русявий.(російський) класичного симфонізму М. І. Глінки, представників «нової російської музичної школи» («Могутньої купки») М. А. Балакирева, Н. А. Рімського-корсакова, А. П. Бородіна, М. П. Мусоргського, а також П. І. Чайковського, в подальший час — А. До. Глазунова, С. І. Танєєва, С. Ст Рахманінова, А. Н. Ськрябіна. Вони створили багато значних вигадувань в найрізноманітніших жанрах С. м. Традиції російською С. м. успадковують і розвивають сов.(радянський) композитори, представники різних національних шкіл. У їх С. м. знаходить відображення нове, таке, що відповідає сов.(радянський) епосі вміст. Найбільші майстри сов.(радянський) симфонічної музики — Н. Я. Мяськовський, С. С. Прокофьев, Д. Д. Шостакович, А. І. Хачатурян.
Літ.: Радянська симфонічна музика. Сб. ст., М., 1955; Попова Т. Ст, Симфонічна музика, М., 1963; Соллертінський І., Історичні типи симфонічної драматургії, М., 1963; Для слухачів симфонічних концертів. Короткий путівник, 2 видавництва, Л., 1967; Uirich Н., Symohonic music..., N. Y., 1952; Konzertbuch. Orchestermusik, hrsg. von K. Schönewolf, Tl 1—2, Ст, 1958—60.
