Програмна музика

Програмна музика , рід інструментальної музики; музичне твори, що мають словесну, незрідка поетичну програму і що розкривають збережений в ній вміст. Програмою може служити заголовок, вказуючий, наприклад, на явище дійсності, яке мав на увазі композитор («Ранок» Гріга з музики до драми Ібсена «Пер Гюнт»), або на те, що надихнуло його літературний твір («Макбет» Р. Штрауса — симфонічна поема по драмі Шекспіра). Детальніші програми зазвичай складаються по літературних творах (симфонічна сюїта «Антар» Рімського-корсакова по однойменній казці Сенковського), рідше — поза зв'язком з літературним прообразом («Фантастична симфонія» Берліоза). Програма розкриває щось недоступне для музичного втілення і тому не розкрите самою музикою; цим вона принципово відрізняється від будь-якого аналізу або опису музики; додати її музичному твору може лише його автор. У П. м. широко застосовуються музична зображальність, звукопис, конкретизація через жанр.

  Простий вигляд П. м. — картинна програмність (музичної картини природи, народних свят, битв і т.п.). У сюжетно-програмних творах розвиток музичних образів в тій або іншій мірі відповідає контурам сюжету, як правило, запозиченого з художньої літератури. Деколи в них дається лише музична характеристика основних образів, загального напряму розвитку сюжету, первинного і підсумкового співвідношення сил (узагальнено-сюжетна програмність), що діють, інколи відображується вся послідовність подій (послідовно-сюжетна програмність).

  В П. м. використовуються методи розвитку, що дозволяють «слідувати» за сюжетом, не порушуючи власно-музичних закономірностей. У їх числі: варіационность і пов'язаний з нею принцип монотематизму, висунутий Ф. Аркушем; принцип лейтмотівной характеристики (див. Лейтмотив ), який одним з перших застосував Р. Берліоз; об'єднання в одинприватній формі меж сонатного алегро і сонатно-симфонічного циклу, характерне для створеного Ф. Лістом жанру симфонічної поеми.

  Програмність з'явилася великим завоюванням музичного мистецтва, стимулювала пошуки нових виразних засобів, сприяла збагаченню круга образів музичних творів. П. м. равноправна з музикою непрограмною і розвивається в тісній взаємодії з нею.

  П. м. відома з глибокої старовини (антична Греція). Серед програмних творів 18 ст — клавесинні мініатюри Ф. Куперена і Ж. Ф. Рамо, «Каприччо на від'їзд полюбленого брата» І. С. Баха. Ряд програмних вигадувань створений Л. Бетховеном — «Пасторальна симфонія», увертюри «Егмонт», «Коріолан» і ін. Розквіт П. м. в 19 ст багато в чому пов'язаний з романтичним напрямом в музичному мистецтві> (див. Романтизм ), що проголосив гасло оновлення музики за допомогою єднання її з поезією. Серед програмних творів композиторів-романтиків — «Фантастична симфонія» і симфонія «Гарольд в Італії» Берліоза, симфонії «Фауст», «До “Божественній комедії” Данте», симфонічні поеми «Тассо», «Прелюди» і ін. Аркуша. Крупний вклад в П. м. внесли і російські композитори-класики. Великою популярністю користуються симфонічна картина «Іванова ніч на Лисій горі» і фортепіанний цикл «Картинки з виставки» Мусоргського, симфонічна сюїта «Антар» Рімського-корсакова, симфонія «Манфред», увертюра-фантазія «Ромео і Джульєта», фантазія для оркестру «Франческа та Ріміні» Чайковського і ін. Програмні вигадування написані також А. До. Глазуновим, А. До. Лядовим, А. І. Ськрябіним, С. В. Рахманіновим і ін. Національні традиції в області П. м. знаходять своє продовження і розвиток в творчості радянських композиторів — Н. Я. Мяськовського, Д. Д. Шостаковіча і ін.