Романістіка, область філології, що вивчає романські мови і літератури, фольклор і культуру романських народів. Р. виник в середні віки, але отримала розвиток в епоху Відродження. Одним з перших філологів-романістів був Данте . В трактаті «Про народне красномовство» (1305—08) він виступив в захист живих народних мов, які зазвичай розглядалися як недостатньо «благородні» в порівнянні з латинською мовою, що мала багату літературну традицію. У 16—17 вв.(століття) питання вивчення романських мов і літератур обговорювалися в Італії, Іспанії і особливо у Франції. У 18 ст романським мовам і літературам були присвячені статті в «Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел» (1751—80) керованою Д. Дідро і Ж. Л. Д''Аламбером. Нова епоха для Р. настає в 1-ій третині 19 ст, коли був відкритий і обгрунтований порівняльно-історичний метод вивчення спорідненості мов. Романські мови дали обширний матеріал для підкріплення цього методу: їх мова — джерело (латинська мова) добре збереглося в багаточисельних і всіляких текстах, надаючи можливість прослідити дороги історичного формування однієї з родинних груп індоєвропейських мов . Великий вклад в становлення і розвиток Р. внесли німецький мовознавець Ф. Діц, австрійські мовознавці Ст Мейєру-любці, Х. Шухардт, італійський мовознавець Р. Аськолі, французький мовознавець Е. Бурсье, російські філологи А. Н. Веселовський, Ст Ф. Шишмарев, М. В. Сергиевський і ін.
До початку 20 ст під впливом нових ідей І. А. Бодуена де Куртене і пізніше Ф. де Соссюра учені стали звертати увагу не лише на історію романських мов і літератур, але і на їх сучасний (синхронне) стан (вивчення розмовної мови, мови художньої літератури і ін.). Стали успішно розвиватися лінгвогеографія, стилістика, вивчаються проблеми зв'язку мови і культури і ін. Проте менш вивченими залишаються «рідші» романські мови і літератури (у Португалії, Каталонії, Провансі, Латинській Америці), історія романських літературних мов (їх граматична структура, формування лексики). Виникають нові проблеми, що відносяться до взаємодії між романськими мовами і літературами і ширше, — між культурами народів, що говорять на романських мовах.
Центри вивчення романських мов і літератур існують головним чином в романських країнах (Франція, Італія, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Румунія). У СРСР — в університетах і інститутах мовознавства в Москві, Ленінграді, Кишиневі. Романське лінгвістичне суспільство («Société de linguistique romane», голова До. Бальдінгер, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини)) 1 раз в 3 роки скликає міжнародні конгреси з Р. (1-й в 1895, Бордо, 14-й в 1974, Неаполь).
Літ. : Бурсье Е., Основи романського мовознавства, пер.(переведення) з франц.(французький), М., 1952; Степанов Р. Ст, Іспанська мова в країнах Латинської Америки, М., 1963; Будагов Р. А., Літературні мови і мовні стилі, М., 1967; Йордан І., Романське мовознавство. Історичний розвиток, течії, методи, пер.(переведення) з рум.(румунський), М., 1971; Шишмарев Ст Ф., Історія італійської літератури і італійської мови, Л., 1972; Порівняльно-порівняльна граматика романських мов. Проблема структурної спільності, М., 1972; Elcock W., The romance languages, L., 1960; Niculescu A., Individualitatea limbii române între limbile romanice, Buc., 1965; Wartburg W. von, La fragmentation linguistique de la Romania, P., 1967; BAI W., Introduction aux études de linguistique romane, P., 1966 (є літ.(літературний)); Mourin L., Pohl J., Bibliographic de linguistique romane, 4 éd., Brux., 1971; Baidinger K., La formación de los dominios lingüisticos de la península iberica, Madrid, 1972.
