Соссюр (Saussure) Фердинанд Монжін де (26.11.1857, Женева, — 22.2.1913, Вюфлан-сюр-морж), швейцарський мовознавець. Вчився в Женевському (1875), Лейпцігському, Берлінському (1876—80) університетах. Викладав в Парижі у Вищій практичній школі (1881—91). професор Женевського (з 1891) університету. Докторська дисертація — «О використанні родового абсолютного відмінка в санскриті» (1881). Робота «Мемуар про первинну систему голосних в індоєвропейських мовах» (1879) принесла С. усесвітню славу найбільшого фахівця з цих мов, т.к. в їй був введений новий принцип реконструкції фонологічної системи праязика за даними морфології. У роботах по литовській акцентології (1894—96) С. визначив одночасно з Ф. Ф. Фортунатовим, але незалежно від нього, характер наголосу і інтонації слова в балтійських мовах в співвідношенні з аналогічними явищами в слов'янських мовах (закон Фортунатова — де Соссюра). У 1916 був виданий складений Ш. Баллі і А. Сеше по записах студентів тричі прочитаний С. «Курс загальної лінгвістики» (3 видавництва, 1972), в якому сформульовані погляди С. на мову, що зробили величезний вплив на мовознавство 20 ст, зокрема на розвиток структурної лінгвістики, т.к. впервиє в мовознавстві він запропонував розглядати мову як систему (структуру). У різнорідних проявах мовної діяльності С. виділив: мову — систему знаків, соціальне і психічне явище, що пасивно засвоюється (що приймається) що говорять, — вивчається лінгвістикою мови; мова — індивідуальне і психофізіологічне явище, активне використання коди мови відповідно до думки що говорить — вивчається лінгвістикою мови. Лінгвістику С. визначив як частина нової науки, що вивчає життя знаків усередині суспільства, яку він назвав семіологією (див. Семіотика ) , але включив в соціальну психологію. Лінгвістичний знак (слово, його значима частина і т.п.) — двостороння суть, єдність означаємого (поняття) і що означає (акустичного образу), зв'язаних по принципу довільності (відсутність мотивованості). Друга особливість лінгвістичного знаку — лінійність що означає — послідовне розгортання мовних одиниць (слів, афіксів) в акті мови і строгі закони їх розташування (соположенія) відносно один одного. С. сформулював поняття цінності (значущості) в лінгвістичних знаків, тобто сукупності їх реляційних властивостей. що існують поряд з абсолютними властивостями (значення, звукові межі і т.д.). Реляційні властивості встановлюються по асоціативних (спільність коріння, афіксів, фонем) і синтагматічеським (суміжність використання) стосункам знаків як членів системи до ін. членам і служать основою ототожнення мовних одиниць. Мова — предмет вивчення синхронічеськой (статичною) лінгвістики (див. Синхронія ) , а мова — діахронічеськой (еволюційною) лінгвістики (див. Діахронія ) . Мова як предмет внутрішньої лінгвістики розглядається «в самому собі і для себе»; зв'язок історії мови з історією народу, вивчення літературної мови і діалектів, географічного розміщення мов і т.п. відносяться до зовнішньої лінгвістики. По філософській орієнтації С. тяжів до Е. Дюркгейму, Р. Тарду французькому раціоналізму. Лінгвістична сторона концепції С. змикається з ідеями І. А. Бодуена де Куртене, Н. Ст Крушевського, В. Уїтні. Теорія мови С. зробила вплив не лише на мовознавство, але і на деякі напрями зарубіжної семіотики, антропології, літературознавства і естетики.
Соч.: Recueil des publications scientifiques, Hdlb., 1922; Cours de linguistique generale, fasc. 1—3, ed . critique par R. Engler Wiesbaden, 1967—68; Morphologic. Linguistique statique: quelques principes generaux, в кн.: A Geneva School Reader in Linguistics, Bloomington, 1969; Cours de linguistique generale, [3 ed.], [P.], 1972; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Курс загальної лінгвістики, М., 1933.
Літ.: Слюсарева Н. А., Теорія Ф. де Соссюра в світлі сучасної лінгвістики, М., 1975; Godel R., Les sources manuscrites du cours de linguistique generale de F. de Saussure, P. — Gen., 1957; Starobinski L., Les mots sous les mots. Les anagammes de F. de Saussure [P., 1971]; Koerner Е. F. До., Ferdinand de Saussure. Origin and development of his linguistic thought in Western studies of language, Braunschweig, 1973: його ж, Bibliographia Saussureana, 1870—1970, Metuchen, 1972; Wunderli P., Ferdinand de Saussure und die Anagramme. Linguistik und Literatur, Tubingen, 1972.
