Дюркгейм (Durkheim) Еміль (15.4.1858, Епіналь, — 15.11.1917, Париж), французький соціолог-позитивіст, засновник французької соціологічної школи. Професор соціології і педагогіки в Бордо (з 1896) і Сорбонне (з 1902). Заснував журнал «L''année sociologique» (1896). Соціологічна концепція Д. формувалася головним чином під впливом Ш. Монтеськье і особливе О. Конта, а також в полеміці з індивідуально-психологічними і біологічними напрямами. Згідно Д., предметом соціології є соціальні факти, які володіють двома відмітними ознаками: об'єктивністю (зовнішнім існуванням) і примусовістю по відношенню до індивідів (див. «Метод соціології», До.—Хар., 1899, с. 8—9). На противагу «атомістичним» концепціям (суспільство — сума складових його індивідів), суспільство трактуючи Д. як реальність особливого роду, що не зводиться до сукупності індивідів.
Д. наполягав на необхідності вживання в соціології об'єктивних методів, аналогічних методам природних наук, висунувши принцип: «соціальні факти треба розглядати як речі». Одним з перших в соціології він намагався з'єднати теоретичний аналіз соціальних явищ з емпіричним.
Д. є одним із засновників структурно-функціонального напряму в соціології (див. Структурно-функціональний аналіз ). Основним постулатом соціології він вважав положення: «... Людські інститути не можуть грунтуватися на помилці або на брехні: інакше вони не могли б продовжувати своє існування. Якби вони не базувалися на природі речей, вони зустріли б в ній опір, який не змогли б здолати» («Les formes élémentaires de la vie religiеuse...», P., 1912, р. 3). Тим самим Д. стверджував відповідність кожного соціального явища певній потребі суспільства. Соціальні конфлікти трактувалися ним головним чином як патологічні явища. Це знайшло вираження в роботі «Про розподіл суспільної праці» (1893, русявий.(російський) пер.(переведення) 1900), в якій солідарність по суті розглядається як синонім суспільного стану. Д. розрізняє двох типів соціальної солідарності: механічний і органічний. Механічна солідарність домінує в архаїчних суспільствах, органічна — в сучасних. Перший тип заснований на схожості індивідуальних сознаній, що цілком поглинаються колективним. З розвитком розподілу суспільної праці механічна солідарність поступається місцем органічною, заснованою на розділенні функцій і індивідуальних відмінностях.
В роботі «Самогубство» (1897, русявий.(російський) пер.(переведення) 1912) Д. на підставі аналізу статистичних даних переконливо довів залежність числа самогубств від характеру і інтенсивності соціальних зв'язків. Найбільш важливий аналіз Д. аномічеського самогубства, яке є наслідком соціальної дезорганізації. Аномія, по Д., виражається в руйнуванні системи соціальних норм. Поняття аномії придбало велике значення в сучасній соціології.
В останній крупній роботі «Елементарні форми релігійного життя. Тотемічеськая система в Австралії» (1912) Д. на прикладі вірувань австралійських аборигенів доводив соціальну обумовленість релігії і пізнання, їх роль в підтримці соціальної єдності.
Відношення Д. до марксизму було суперечливим. У його концепції позначається вплив деяких ідей історичного матеріалізму. В той же час він вульгарно трактував матеріалістичне розуміння історії як «економічний детермінізм» і негативно відносився до ідеї революційного перетворення суспільства робочим класом, вважаючи за краще буржуазно-реформаторська дорога соціального перевлаштування.
Співробітники журналу «L''année sociologique» (М. Мосс, М. Хальбвакс, Же. Дави, С. Бугле і ін.) представляли французьку соціологічну школу, яка грала провідну роль у французькій соціології аж до 2-ої світової війни 1939—45.
Соч.: Education et sociologie, P., 1922; Sociologie et philosophie, P., 1924; L''éducation morale, P., 1923; Le socialisme, P., 1928; Leçons de sociologie. Physique des mœurs et du droit, P., 1950; Pragmatisme et sociologie, P., 1955; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Соціологія і теорія пізнання, в сб.(збірка): Нові ідеї в соціології, сб.(збірка) 2, СП(Збори постанов) Би, 1914.
Літ.: Ковалевський М., Сучасні соціологи, СП(Збори постанов) Би, 1905; Кон І. С., Позитивізм в соціології, Л., 1964; Alpert Н., Emile Durkheim and his sociology, N. Y., 1961; Duvignaud J., Durkheim, P., 1965.
