Синхронія
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Синхронія

Синхронія (від греч.(грецький) sýnchronós — одночасний), розгляд мови (або який-небудь іншої системи знаків) з точки зору співвідношень між його складовими частинами в один період часу. Дослідження мови в С. досягло високого рівня ще в староіндійських, пізньоантичних і нових європейських (починаючи з 18 ст) граматиках, але теоретичне осмислення С. як следствія того, що всякий елемент мови має значущість завдяки його системному співвідношенню з іншими мовними елементами, було дано Ф. де Соссюром на початку 20 ст С. протиставляється діахронії, дослідженню розвитку явищ мови в часі. Наприклад, русявий.(російський) форма називного відмінка однини «стіл» в С. має нульове закінчення, на відміну від родового відмінка «стіл-а», тоді як в діахронії досліджується процес зникнення закінчення -' (з *-ŭ) у відповідній древній східнослов'янській формі. Діахронічеський процес може виявлятися і завдяки описам С. у вигляді впорядкованої системи правив, порядок яких відповідає діахронічеськой послідовності перетворень: наприклад, строгі правила переміщення наголосу з кореня на закінчення в парадигмі слова «стіл» передбачають гіпотетичну внутрішню реконструкцію у формі «стіл» такого закінчення, яке поводиться подібно до інших закінчень того ж слова, що містять явний елемент. Виявлення динаміки розвитку в С. можливо також і завдяки порівнянню декількох одночасно функціонуючих стилів (вибір яких визначається умовами спілкування) — урочистішого (високого), зберігаючого старі межі, і більш розмовного (низького), в якому вгадується напрям розвитку мови (наприклад, скорочена форма [чиек] замість «чоловік» і т. п.). У діахронічеських дослідженнях все ширше використовуються результати аналізу синхронних зрізів (в т.ч. засновані на них типологічні виводи). Намічене Ф. де Соссюром зіставлення двох аспектів розгляду мови — синхронічеського і діахронічеського — поступово змінявся передбаченим ще школою І. А. Бодуена де Куртене і Празьким лінгвістичним кружком їх взаємним збагаченням. З'єднання дослідження синхронних зрізів з діахронічеським аналізом намічається і в культурній антропології і ін. науках про людину, в які це розрізнення було введене під впливом Ф. де Соссюра. Дослідження мови в С. необхідно для вирішення всіх основних прикладних завдань мовознавства.

загрузка...

  Літ.: Соссюр Ф. де. Курс загальної лінгвістики, пер.(переведення) з франц.(французький), М., 1933; Про співвідношення синхронного аналізу і історичного вивчення мов, М., 1960; 3алізняк А. А., Про можливий зв'язок між операційними поняттями синхронного опису і діахронієй, в кн.: Симпозіум по структурному вивченню знакових систем, М., 1962; його ж, Синхронний опис і внутрішня реконструкція, в кн.: Проблеми порівняльної граматики індоєвропейських мов, М., 1964; Косеріу Е., Синхронія, діахронія і історія, в кн.: Нове в лінгвістиці, ст 3, М., 1963; Sechehaye A., Les trois linguistiques saussuriennes, «Vox Romanica», 1940, v. 5; Buyssens E., Les six linguistiques de F. de Saussure, «Langues vivantes», 1942, v. 7; Maimberg B., Synchronie et diachronie, «Actes du Xe Congres international des linguistes», 1969, t. 1; Jakobson R., Selected writings, 2 ed., v. 1—2, The Hague, 1971.

  Вяч. Ст Іванов.