Платонізм, ідеалістичний напрям у філософії, витікаючий з учення Платона . Основний вміст П. — теорія ідей. Ідея розуміється в П. як гранично узагальнене життєво функціонуюче логічне поняття, що містить в собі принцип і метод осмислення кожної речі, володіє художньою структурою і що є специфічною субстанцією. Матерія для П. є віддзеркалення і виділення ідеї.
Після смерті Платона ідеї П. протягом довгого часу розвивалися Академією платонівської . У 1 ст до н.е.(наша ера) на дорогу строгої систематизації П. встав Посидоній, переважно на основі коментаря до платонівського «Тімею». Цей стоїчний П. існував тривалий час, знайшовши собі опору в богослів'ї Філона Александрійського, в гностицизмі, герметізме і ранньою патристиці, а в 2—3 вв.(століття) н.е.(наша ера) — в Нуменія, вчителі Гребля і Орігена. Проти стоїчного П. виступив напрям, який тяжів до Арістотеля і до 3 ст отримало перемогу зі своїм умоглядом і діалектикою над міфологією стоїчного П. Уже Антіох з Аськалона успішно боровся із стоїчною етикою в межах Академії. Амоній Саккас пізніше створив вчення про ідеальний світ в стилі Платона і Арістотеля, звільнивши вчення про душу від методів стоїчного натуралізму. Т. о., починаючи з 1 ст до н.е.(наша ера) платоніки, використовуючи Арістотеля і піфагореїзм, стали рішуче боротися зі всіма елементами натуралізму, що збереглися ще у самого Платона і що окріпнули в епоху еллінізму завдяки діяльності стоїків, епікурейців і скептиків. Підсумком цієї майже трьохвікової боротьби з'явився неоплатонізм (3 ст н.е.(наша ера)). На філософію середніх століть і Відродження П. впливав вже в своїй неоплатонічеськой формі (Августин, Ареопагитіки, Іоан Худоба Еріугена, Ібн Рушд, Ібн Гебіроль, Шартрськая школа, Екхарт, Микола Кузанський, Пліфон, Фічино, Піко делла Мірандола, Дж. Бруно). Під прямим або непрямим дією П. знаходиться вся європейська ідеалістична філософія нового і новітнього часу.
Літ.: Історія філософії, т. 1, [М.], 1940, с. 249—58; Taylor A. E., Platonism and its influence, N. Y., 1924; Burnet J., Platonism, Berk., 1928; Shorey P., Platonism ancient and modern, Berk., 1938; Gilson E., Platonisme, aristotelisme, christianisme, P., 1945: Klibansky R., The continuity of the platonic tradition during the Middle Ages, 3 ed., L., 1951; Merlan P., From Platonism to Neoplatonism, 2 ed., The Hague, 1960; Hoffman E., Platonismus und christliche Philosophie, Z. — Stuttg., 1960; Stein H. von, Sieben Bücher zur Geschichte des Platonismus, Neudruck, T1 1—3, 1965. Див. також літ.(літературний) при статтях Неоплатонізм і Платон .
