Гностицизм
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Гностицизм

Гностицизм (від греч.(грецький) gnostikos — що пізнає), загальне позначення ряду пізньоантичних релігійних течій, що використали мотиви східної міфології, і ряду ранньохристиянських єретичних учень і сект. Вигадування гностиків знищувалися християнською ортодоксією і дійшли до нас головним чином у вигляді окремих цитат, що приводяться у вигадуваннях християнських богословів, що боролися з Р. В 1945—46 в Хенобоськионе в Єгипті був знайдений великий архів текстів гностик.

загрузка...

  Походження Р. і існування незалежного від християнства язичеського або іудаїстського Р. неясні. Усередині християнства тенденції гностик помітні вже в найраніший його період; найвищого розвитку вони досягають в 2 ст Окрім впливу східних релігійних містерій, для Р. характерне засвоєння ряду ідей пізньоантичної філософії, головним чином платонізму і неопіфагорейства. У основі Р. лежить уявлення про падіння душі у нижчий, матеріальний світ, створений деміургом — нижчим божеством. У дуалістичній містиці Р. матерія розглядається як гріховний і злий початок, ворожий богові і підмет подоланню. В світі розсіяні частки потойбічного світла, які мають бути зібрані і повернені до своїх витоків. Визвольником є перш за все Христос, але його заклику слідують лише «духовні» люди («пневматики»), тоді як що не прийняли присвячення гностики «душевні» люди замість справжнього «пізнання» досягає лише «віра», а «плотські» люди взагалі не виходять за межі плотської сфери. Для Р. характерне уявлення про рівні, або сфери, світу і їх демонічних володарях, що перешкоджають спокутуванню.

  До 2 ст відноситься діяльність гностиків Василіда (з Сирії) і Валентина (з Єгипту), а також Карпократа Александрійського, Сатурніна (або Саторніла) з Сирії, Маркіона з Понта і ін. Пізнішою формою Р. можна вважати персидське маніхейство . У 2 ст Р. був здоланий християнством, проте прихована традиція гностики продовжує існувати аж до пізнього середньовіччя. Вплив Р. просліджується в пізнішій неортодоксальній християнській містиці — у німецьких філософів Я. Беме, Ф. Баадера, Ф. Ст Шеллінга; безперечні точки зіткнення Р. з ідеями антропософії і теософії . Окремі мотиви гностик розвивалися російською релігійною філософією (В. Соловьевим і його послідовниками), німецьким філософом Л. Циглером.

  Літ.: Енгельс Ф., До історії первинного християнства, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 22, гл.(глав) 2—3; Болотов Ст Ст, Лекції з історії древньої церкви, т. 2, СП(Збори постанов) Би, 1910; Поснов М. Е., Гностицизм і боротьба церкви з ним в 2 ст, До., 1912; його ж, Гностицизм II ст і перемога християнської церкви над ним, До., 1917; Quispel G., Gnosis als Weltreligion, Z., 1951; Jonas H., Gnosis und spätantiker Geist, 2 Aufl., Bd 1—2, Gött., 1954; Wilson R. Mc L., The gnostic problem, L., 1958; Grant R. M., Gnosticism and early Christianity, 2 ed., N. Y., 1966; Haardt R., Die Gnosis. Wesen und Zeugnisse, Salzburg, 1967.

  А. Ф. Лосев.