Основне питання філософії , питання про відношення свідомості до буття, духовної до матеріального взагалі. Складає вихідний пункт філософського дослідження, через що те або інше рішення цього питання (матеріалістичне, ідеалістичне, дуалістичне) утворює основу кожного філософського учення. «Філософи, — пише Ф. Енгельс, — розділилися на два великі табори згідно тому, як відповідали вони на це питання. Ті, які стверджували, що дух існував раніше природи..., — склали ідеалістичний табір. Ті ж, які основним початком вважали природу, прилучилися до різних шкіл матеріалізму» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 21, с. 283).
При постановці О. ст ф. виникає питання не лише про пріоритет матеріального або духовного, але і відносно того, що вважати матеріальним, а що духовним. Звідси виникає можливість багаточисельних модифікацій у вирішенні О. ст ф. як в матеріалізмі, так і в ідеалізмі . Гегель, наприклад, приймає за первинне якесь поза людиною існуюче мислення («абсолютну ідею»), А.Шопенгауер виходить з уявлення про несвідому космічну волю, Е.Мах вважає, що всі речі складаються з відчуттів.
Багато домарксистських і немарксистських філософів не рахують питання про відношення духовного до матеріального О. ст ф. Для Ф.Бекона, наприклад, О. ст ф. — це проблема опанування стихійних сил природи. Французькі філософ 20 ст А. Камю вважав, що О. ст ф. є питання про те чи варто жити. Лише небагато з філософів, в першу чергу Гегель і Л. Фейєрбах, близько підійшли до правильного формулювання О. ст ф. Вичленення ж О. ст ф. і з'ясування його ролі в побудові філософських учень належить Енгельсу (див. там же, с. 282—91). Енгельс розглядав О. ст ф. як теоретичний підсумок інтелектуальної історії людства. Вже в релігійних віруваннях первісних людей міститься певне уявлення про відношення психічного до фізичного, душі до тілу. Проте теоретичний розгляд цього відношення став можливим лише завдяки розвитку абстрагуючого мислення, самоспостереження, аналізу. Історично цей рівень інтелектуального розвитку збігається з утворенням протилежності між розумовою і фізичною працею. В середні віки, коли релігія стала пануючою формою суспільної свідомості, О. ст ф., за словами Енгельса «... набув гострішої форми: чи створений світ богом або він існує від століття» (там же с. 283). Але лише завдяки ліквідації духовної диктатури клерикалізму в ході буржуазних революцій О. ст ф. «... міг бути поставлений зі всією різкістю, міг придбати все своє значення...» (там же).
При формулюванні О. ст ф. марксизм виходить з того, що поняття духовного і матеріального, суб'єктивного і об'єктивного (і відповідно суб'єктивній реальності і об'єктивній реальності) утворюють дихотомію, що охоплює що все існує, все можливе, все мислиме; будь-яке явище завжди можна віднести до духовного або матеріального, суб'єктивного або об'єктивного. О. ст ф. містить в собі, окрім питання про об'єктивно існуюче відношення психічного і фізичного, духовного і матеріального взагалі, також питання про пізнавальне відношення людської свідомості до світу: «... Як відносяться наші думки про навколишній нас світ до самого цьому світу? Чи в змозі наше мислення пізнавати дійсний світ, чи можемо ми в наших уявленнях і поняттях про дійсний світ складати вірне віддзеркалення дійсності?» (там же). Негативна відповідь на це питання характерна для представників скептицизму, агностицизму . Позитивне вирішення цієї проблеми принципово різне в матеріалізмі і ідеалізмі. Матеріалісти бачать в пізнанні віддзеркалення в людському свідомості незалежної від нього реальності. Ідеалісти ж виступають проти теорії віддзеркалення, тлумачать пізнавальну діяльність то як комбінування плотських даних, то як конструювання об'єктів пізнання за допомогою апріорних категорій, то як чисто логічний процес здобуття нових виводів з наявних аксіом або допущень. Історична обмеженість домарксовського матеріалізму (метафізічность, механіцизм, ідеалістичне розуміння історії) позначалася в е р б рішенні ним О. ст ф. Ця обмеженість була здолана лише філософією марксизму, яка розуміє духовне як специфічний продукт розвитку матерії, поширює діалектико-матеріалістичне вирішення О. ст ф. на пізнання суспільного життя. «Якщо матеріалізм взагалі пояснює свідомість з буття, а не назад, то в застосуванні до суспільного життя людства матеріалізм вимагав пояснення суспільної свідомості з суспільного буття» (Ленін Ст І., Повні збори вигадувань, 5 видавництво, т. 26, с. 55—56). Це положення складає відправний пункт матеріалістичного розуміння історії. У вирішенні О. ст ф. виявляються два головних філософського напряму — матеріалізм і ідеалізм, боротьба яких складає вміст історико-філософського процесу.
Літ.: Ойзерман Т. І., Головні філософські напрями, М., 1971; Основи марксистсько-ленінської філософії, 2 видавництва, М., 1973.
