Орфіки (Orphikói), представники релігійно-містичної течії в Древній Греції, походження якої пов'язане з екстатичними містеріями Діоніса-Загрея, що проникли з Фракиі до Греції і Південної Італії, пізніше до Риму. О. рахували себе послідовниками Орфея і його учня Мусея, що ніби то залишили для присвячених таємне віддання. література О. дійшла у фрагментах різного часу починаючи від 6 ст до н.е.(наша ера) (сюди примикає ряд стилізованих у дусі древнього орфізма гімнів і ін. віршованих текстів часів Римської імперії). В центрі доктрини О. — міф про виникнення людини. Двостатевий Фанет, що народився зі світового яйця (осколки шкаралупи якого — піднебіння і земля), поглинений зевсом, що зосередив повноту божественних потенцій; після цього у зевса народжується спадкоємець, грядущий благий повелитель світу — Діоніс-Загрей. Проте титани роздирають Загрея і поїдають його; Зевс вбиває їх блискавкою, і з їх попелу народжуються люди, що сполучають в собі зле єство титанів і благе єство пожертого титанами Загрея. Ради звільнення божественної душі, заточеної в темниці тіла, потрібні особливі очистітельне обряди і аскетичні розпорядження (наприклад, заборона є м'ясо), таємницю яких знають О. Благочестівих за труною чекає блаженство, нечестивих — мука в Тартар; поряд з цим розробляється вчення про метемпсихозе (перевтіленні душ). Взаємозв'язки між О. і піфагореїзмом безперечні, проте питання про пріоритет залишається спірним. У 5—4 вв.(століття) до н.е.(наша ера) О. мали особливий успіх серед народних низів. Багато авторів висміювали їх доктрину і обряди як плебейське шарлатанство; навпаки, неоплатонізм намагався зробити з текстів О. своє «священне писання» противага Біблії іудеїв і християн.
Літ.: Лосев А. Ф., Антична міфологія в її історичному розвитку, ч. 1, М., 1957 (гл. 4 і тексти до неї); Guthrie W. До. С., Orpheus and Greek religion, 2 ed, L., 1952; Moulinier L., Orphée et l’orphisme à l''époque classique, P., 1955.
