Ніцше (Nietzsche) Фрідріх (15.10.1844, Реккен, біля Лютцена, Саксонія, — 25.8.1900, Веймар), німецький філософ, представник ірраціоналізму і волюнтаризму, поет. Вчився в Боннському і Лейпцігському університетах. У 1869—79 професор класичної філології університету Базеля. Творча діяльність Н. обірвалася в 1889 у зв'язку з душевною хворобою.
Від занять класичною філологією Н. переходить до філософії, випробувавши вплив А. Шопенгауера і знаходячись під великою дією естетичних ідей і мистецтва Р. Вагнера . У своєму першому вигадуванні «Народження трагедії з духу музики» (1872), значною мірою присвяченому аналізу античної трагедії, Н. розвиває ідеї типології культури, наміченою Ф. Шиллером, Ф. В. Шеллінгом і німецьким романтизмом . Зіставляючи два початки буття і культури — «діонісийськоє» («життєве», оргиастічеськи-буйне і трагічне) і «аполлоновськоє» (споглядальне, логічно-членуюче, однобічно-інтелектуальне), Н. бачить ідеал в досягненні рівноваги цих полярних початків. Вже тут містяться зачатки учення Н. про буття як стихійне становлення, розвиненого пізніше у вчення «про волю до влади» як властивою всьому живому тязі до самоствердження, і його утопічної філософії історії, що звертається у пошуках ідеалу до досократовськой Греції. Ці консервативно-романтичні погляди Н. і його волюнтаризм («Невчасні роздуми», 1873) зумовили розвиток Н. у напрямі ірраціоналізму. Показове звернення Н. до форми есе в його ранніх роботах; твори «Людське дуже людське» (1878), «Уранішня зоря» (1881), «Весела наука» (1882), «По той бік добра і зла» (1886) будуються як ланцюг фрагментів або афоризмів. Філософія Н. знаходить вираження в поетичній творчості, легенді, міфі («Так говорив Заратустра», 1883—84). Н. прагне здолати раціональність філософського методу; поняття не вишиковуються в Н. у систему, а з'являються як багатозначні символи. Такі поняття «життя», «воля до влади», яка є і само буття в його динамічності, і пристрасть, і інстинкт самозбереження, і рушійна суспільством енергія і т.д. У філософії Н. переплітаються в труднорасчленімом єдності всілякі, часто протиборчі мотиви; анархічна критика сучасного буржуазної дійсності і культури з'являється у вигляді універсального відчаю в житті, який самим Н. усвідомлюється як явище «нігілізму». У міфі про «надлюдину» культ сильної особи, що індивідуалістично долає буржуазний світ, — поза всякими моральними нормами і з крайньою жорстокістю, поєднується з романтичною ідеєю «людину майбутнього», що залишило позаду сучасність з її пороками і брехнею. Намагаючись ствердити, на противагу реально існуючим суспільним стосункам, «природний», нічим не стримуваний потік «життя», Н. робить ультрарадікальную критику всіх «цінностей», у тому числі християнства («Антихристиянин», 1888), обрушується на демократичну ідеологію як що закріплює «стадні інстинкти», виступає з проповіддю естетичного «імморалізму» і т.д. Світовідчування Н., близьке настроям «декадансу» (неоромантизму, літературного імпресіонізму) «кінця століття», особливо помітно в його ліричних віршах.
Суперечлива і така, що не підкоряється якій-небудь єдності системи філософія Н. зробила вплив на різні напрями буржуазної думки 20 ст — філософію життя, прагматизм, екзистенціалізм (кожен з цих напрямів по-своєму тлумачив Н.). Н. зробив значний вплив на письменників кінця 19 — почала 20 вв.(століття) як у Германії (С. Георге, Р. Манн, Т. Манн, Р. Хессе, Р. Бенн), так і в ін. країнах — К. Гамсун (Норвегія), А. Стріндберг (Швеція), А. Жід (Франція), Е. Синклер, Дж. Лондон (США), Ікбал (Індія), на російських символістів Ст Іванова, А. Білого, Ст Брюсова. Творчість Н. з'явилося по суті одночасний самовикриттею і затвердженням тенденцій буржуазної культури в епоху імперіалізму, «прообразом» реакційних тенденцій у філософії, політиці, моралі 20 в.; ніцшеанця використовували і ідеологи німецького фашизму. Філософи-марксисти, починаючи з Ф. Мерінга і Г. Ст Плеханова, виступали з різанням і послідовною критикою ідей Н. і ніцшеанці.
Соч.: Werke, Bd 1 — 19, Lpz., 1903—13, Bd 20 (Register), Lpz., 1926; Werke. Kritische Gesamtausgabe in 30 Bd, Bd 1 — B. — N. Y., 1967—; Gesammelte Briefe, 2 Aufl., Bd 1—5, Lpz., 1902—09; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Полн. собр. соч.(вигадування), т. 1—9, М., 1909—12.
Літ.: Давидов Ю. Н., Мистецтво і еліта, М., 1966; Верцман І. Е., Естета Ніцше, в його кн.: Проблеми художнього пізнання, М., 1967; Одуєв С. Стежками Заратустри. (Вплив ніцшеанця на німецьку буржуазну філософію), М., 1971; Манн Т., Філософія Ніцше в світлі нашого досвіду, Собр. соч.(вигадування), т. 10, М., 1961; Файгингер Р., Ніцше як філософ, М., 1902; Трубецкой Е. Н., Філософія Ніцше, М., 1904; Bertram Е., Nietzsche, Ст, 1918; Jaspers До., Nietzsche, 3 Aufl., Ст, 1950; Wolff Н. M., Fr. Nietzsche. Der Weg zum Nichts, Bern, 1956; Kaufmann W., Nietzsche: Philosopher, psychologist, antichrist, N. Y., 1956; Heidegger M., Nietzsche, Bd 1—2, Stuttg., 1961; Pütz P., F. Nietzsche, Stuttg., 1967; Ries W., Grundzüge des Nietzsche-verständnisses in der Deutung seiner Philosophie, Maulburg 1967; Reichert H.w., Schlechta K., International Nietzsche. Bibliography, Chapel Hill, 1968; Müller-Lauter W., Nietzsche, B. — N. Y., 1971.
