Надприбуток, категорія капіталістичного господарства, що відображає перевищення (надлишок) прибули капіталістичних підприємств і монополій в порівнянні з середнім прибутком. У домонополістичний період розвитку капіталізму С. виступає як перетворена форма надлишковою додатковій вартості . В промисловості С. отримують технічно передові підприємства, в яких унаслідок високого органічної будови капіталу рівень витрат виробництва нижче среднеотрасльових. У «Теоріях додаткової вартості» (4-й том «Капіталу») К. Маркс писав, що С. (або додатковий прибуток) в промисловості приносить «... найбільш продуктивний капітал» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 26, ч. 2, с. 97), і підкреслював, що «... у промисловості надприбуток виходить, як правило, від здешевлення продукту...» (там же, с. 9). При цьому в період домонополістичного капіталізму С. носить тимчасовий, спорадичний характер, оскільки технічні новини і винаходи у міру розвитку продуктивних сил знаходять вживання і на інших підприємствах. Зникаючи на одному підприємстві, С. виникає на іншому, де вводяться нові, ще досконаліші машини. У сільському господарстві джерелом С. служить додатковий прибуток, що виникає в результаті сприятливіших природних і транспортних умов і послідовного вкладення капіталу в землю (див. в ст. Диференціальна рента ) .
При імперіалізмі, і особливо в період державно-монополістичного капіталізму, С. перетворюється на монопольно-високий прибуток (див. Монопольний прибуток ) і стає рушійним мотивом і регулювальником капіталістичного виробництва. Монополії постійно отримують все що зростає С. Наприклад, у Великобританії лише за один (1973) рік прибуток компаній, що виробляють засоби виробництва, збільшився на 50%, а компаній по виробництву предметів вжитку — на 43%. У Японії прибуток монополістичних об'єднань з 1969 по 1972 підвищився на 36%, тоді як прибуток немонополізованих підприємств зріс за ці ж роки на 24%.
В. І. Ленін відзначав, що здобуття монопольно-високого прибутку дає капіталістам економічну можливість підкуповувати окремі прошарки робітників, залучаючи їх на сторону буржуазії даної галузі або даної нації проти всіх інших (див. Ст І. Ленін, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 27, с. 423).
Джерелами С. на сучасному етапі розвитку державно-монополістичного капіталізму виступають: 1) експлуатація на підприємствах монополістичних об'єднань трудящих. Важлива роль при цьому належить вживанню нової техніки, винаходів, наукових відкриттів що забезпечують зростання продуктивності праці і зниження витрат виробництва; 2) економія на витратах виробництва в результаті здобуття монополіями від державних підприємств дешевої електроенергії, газу, перевезення своїх вантажів на державних залізницях по понижених тарифах, що по суті є прихованою формою державного субсидування монополій; 3) експлуатація немонополізованих підприємств трудящих і економічно відсталих країн трудящих для яких характерні низька заробітна плата і триваліший робочий день; 4) встановлення монопольних цін, по яких монополістичний капітал реалізує свої товари (машини, устаткування) з.-х.(сільськогосподарський) підприємствам, а купує з.-х.(сільськогосподарський) продукцію за низькими цінами. В результаті промислові монополії отримують не лише частина прибутку капіталістів в сільському господарстві, але і додатковий продукт дрібних товаровиробників, не що експлуатують чужої праці (система низьких цін на сировині і з.-х.(сільськогосподарський) продукти широко використовується і для пограбування економічно слаборозвинених країн); 5) перерозподіл національного доходу через фінансові системи капіталістичних країн. Величезні прибутки поступають до військово-промислових комплексів з державного бюджету у формі оплати військових замовлень по надзвичайно високим цінам, виплати відсотків по державних позиках, багаточисельних субсидій, дотацій, кредитів. Одним з джерел С. є крупні податкові пільги монополіям.
