Органічна будова капіталу, вартісна будова капіталу, тобто відношення постійного капіталу ( з ) до змінного ( v ), визначуване його технічною будовою і що відображає зміни технічної будови. Виражає суспільну сторону виробництва — наявність капіталістичних виробничих стосунків. Технічна будова капіталу — відношення маси засобів виробництва до живої праці. воно залежить від особливостей даної галузі, підприємства, рівня економічного розвитку країни. Одним з економічних показників, що відображають технічну будову капіталу, є капіталовооруженность праці — відношення основного капіталу, в постійних цінах, до зайнятих. Цей показник протягом тривалого історичного періоду розвитку капіталізму постійно зростав, але в 20 в зростання його різко сповільнився. Так, з 1869 по 1919 капіталовооруженность праці в оброблювальній промисловості США зросла більш ніж в 4 рази, з 1919 до початку 70-х рр. — всього на 55%. Уповільнення темпів зростання капіталовооруженності праці пояснюється перш за все тим, що науково-технічна революція створює умови для відносного здешевлення одиниці виробничої потужності устаткування, а також для зменшення долі пасивних елементів основного капіталу (виробничих будівель і споруд). На уповільнення зростання технічної будови капіталу впливає також зменшення матеріаломісткості продукції завдяки ефективнішому використанню сировини, напівфабрикатів і пр. матеріалів. У зв'язку з цим зростання продуктивності праці не супроводиться відповідним збільшенням переносимої на продукт вартості предметів праці.
Між вартісною і технічною будовою капіталу існує тісна взаємозалежність: чим вище технічна будова капіталу, тим більша маса постійного капіталу доводиться на одиницю змінного капіталу. При даній зміні технічної будови капіталу масштаб зрушень в О. с. до. залежить від відносного здешевлення засобів виробництва і номінальної заробітної плати. Динаміка співвідношення постійного капіталу і річного фонду заробітної плати, наприклад в оброблювальній промисловості США, показує, що якщо в 19 ст спостерігалося стійке зростання О. с. до., то в 20 ст виявляється тенденція до стабільності, а часом навіть до зниження його (це співвідношення складало: у 1879—2,38, 1899—3,62, 1919—4,12, 1929—3,67, 1937—3,51, 1948—2,49, 1953—2,36). В умовах науково-технічної революції, коли багато галузей суспільного виробництва розвиваються по шляху інтенсифікації, коли зростає не стільки маса, скільки ефективність використовуваних засобів виробництва, сповільнене зростання технічної будови капіталу може і не вести до зростання О. с. до. Т. о., зміни в розвитку О. с. до. на сучасному етапі відображають дію складних суперечливих процесів, що відбуваються в технічній будові капіталу. В той же час у ряді галузей економіки розвинених капіталістичних країн в 50—70-і рр. 20 ст продовжується безперервне зростання О. с. до., пов'язаний з величезною економією живої праці (сільське господарство, гірська промисловість і ін.). У цих галузях взаємозв'язок зміни технічного і О. с. до. виявляється з найбільшою очевидністю.
Зростання О. с. до. зумовлює багато важливих меж процесу капіталістичного накопичення, зокрема тенденцію до зниження середньої норми прибули. Прагнучи протидіяти цій тенденції, сучасний державно-монополістичний капіталізм, не обмежуючись заходами, направленими на прискорення звороту авансованого капіталу, добивається підвищення інтенсивності праці і, отже, збільшення додаткової праці за рахунок скорочення необхідного. Зрушення в О. с. до. супроводяться зростанням безробіття, погіршенням положення робочого класу.
Літ.: Маркс До., Капітал, т. 1, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23, гл.(глав) 23; його ж, Капітал, т.3, там же, т. 25, ч. 1, гл.(глав) 13—15; Політична економія сучасного монополістичного капіталізму, т. 1, М., 1970, гл.(глав) 14 §4.
