Музична акустика, наука, що вивчає об'єктивні фізичні закономірності музики у зв'язку з її сприйняттям і виконання. Досліджує такі явища, як висота звуку, гучність звуку, тембр і тривалість музичних звуків, консонанс і дисонанс, музичних системи і буд (див. Буд музичні). Займається вивченням музичного слуху (див. Слух музичний ), дослідженням музичних інструментів і людських голосів (див. Голос співецький ). З'ясовує, як фізичні і психофізіологічні закономірності музики відбиваються в специфічних законах цього мистецтва і впливають на їх еволюцію. У М. а. використовуються дані і методи загальної фізичної акустики, що вивчає процеси виникнення і поширення звуку. Вона тісно пов'язана з архітектурною акустикою, з психологією сприйняття, фізіологією слуху і голосу. М. а. притягується для пояснення ряду явищ в області гармонії, музичних інструментів, інструментовки і т. д.
Як розділ музичної теорії М. а. зародилася ще в ученнях древніх філософів і музикантів. Значний етап в розвитку М. а. пов'язаний з ім'ям видатного німецького ученого-фізика і фізіолога 19 ст М. Гельмгольца, що висунув першу закінчену концепцію фізіології звуковисотного слуху — так звану резонансну теорію слуху. Великий внесок у розвиток М. а. внесли в кінці 19 — початку 20 вв.(століття) К. Штумпф і В. Келер (Німеччина), які ввели в неї вчення про механізми віддзеркалення (відчуття і сприйняття) різних об'єктивних сторін звукових коливань. У 20 ст сфера М. а. ще більш розширюється. Розвивається метод аналізу музичних звуків, заснований на виділенні із складного звукового спектру часткових тонів і вимірі їх відносної інтенсивності, такий, що придбав велике значення в акустиці співецького голосу і музичних інструментів. Розробляються питання акустики радіостудій, студій звукозапису, стереофонічного запису і відтворення звуку. Важливий етап в розвитку сучасною М. а. пов'язаний з дослідженнями радянського музикознавця і ученого-акустика Н. А. Гарбузова, що висунув теорію слухового сприйняття, витікаючу із зонної концепції музичного слуху (див. Зона ). Загальне визнання отримала і робота радянських фахівців Л. С. Термена і А. А. Володіна в області електромузичних інструментів, а також розроблена останнім теорія звуковисотного сприйняття, згідно якої сприймана людиною висота звуку визначається не однією лише частотою коливань його основного тону але всім його гармонійним спектром.
Літ.: Гельмгольц Р., Вчення про слухові відчуття як фізіологічна основа для теорії музики, пер.(переведення) з йому.(німецький), СП(Збори постанов) Би, 1875; Ріман Р., Акустика, з точки зору музичної науки пер.(переведення) з йому.(німецький), М., 1898; Римських корсаків А. Ст, Розвиток музичної акустики в СРСР, «Ізв. АН(Академія наук) СРСР», Серія фізична, 1949, т. 13 № 6; Музична акустика, під ред. Н. А. Гарбузова, М., 1954; Володін А., Роль гармонійного спектру в сприйнятті висоти і тембру звуку, в сб.(збірка): Музичне мистецтво і наука, ст 1, М., 1970; Stumpf С., Tonpsychologie, Bd 1—2, Lpz., 1883—90; Köhler W., Akustische Untersuchungen, «Zeitschrift für Psychologie», 1910—13, Bd 54, 58,64; Wood A., Acoustics, N. Y., [1966]; Backus J., The acoustical foundations of music, N. Y., [1969]. Див. також літ.(літературний) при ст. Гарбузов Н. А.
