Музична драма, 1) одна з ранніх назв опери. Застосовувалося з часу виникнення опери в Італії на рубежі 16—17 вв.(століття) [італ. dramma per (la) musica, dramma in musica], використовувалося поряд з новим терміном «опера» аж до 18 ст 2) Поняття, висунуте в 2-ій половині 19 ст Пов'язано з боротьбою проти оперних умовностей; відобразило нову тенденцію того, що привнесло в оперу принципів драматичного театру (більш послідовне підпорядкування музики драматичній дії, подолання замкнутості окремих епізодів ради посилення крізної дії, заміна арій вільно побудованими вокальними монологами, дуетів — музично-діалогічними сценами). Теоретичну розробку проблем М. д. якнайповніше здійснив Р. Вагнер в літературних роботах 1849—52. Він висунув основний принцип: драма — мета, музика — засіб для її втілення; виступав проти розважальної, прикрашення, за вираження драматичного початку в музиці, за цілісність опери як твору, об'єднуючого декілька видів мистецтва. М. д. різко протиставлялася їм традиційній опері 1-ої половини 19 ст, досягнення якої він деколи недооцінював. Починаючи з «Лоенгріна» (1848) Вагнер в своїй оперній творчості прагнув перетворити старі оперні форми на основі принципів М. д. Сам він, проте, протестував проти терміну «М-коду. д.» вважаючи за краще давати кожному своєму оперному твору індивідуальне визначення. Вагнеровськая концепція М. д. зробила великий вплив на подальший розвиток оперного мистецтва. В той же час найбільші композитори ін. національних шкіл багато в чому по-своєму вирішували питання оперної драматургії. Вона дуже різна в таких, наприклад, операх, як «Отелло» Верді, «Кам'яний гість» Даргомижського, «Моцарт і Сальері» Рімського-корсакова. М. П. Мусоргський в своїх операх «Борис Годунов» і «Хованщина» створив абсолютно особливого типа «народної музичної драми». 3) Драматичний твір, в якому істотна роль відводиться музиці (вокальною і інструментальною). Зразки такий М. д. дає вже театр стародавнього світу і середніх століть («Шакунтала» Калідаси в Індії, літургійна драма в католицьких країнах Європи, музичний театр в Китаї). У епоху Відродження до неї наближаються ті, що виконувалися в церквах і на площах «священні вистави». У СРСР термін «М-коду. д.» як позначення п'єси з музикою застосовується в республіках Середньої Азії і Казахстану. Первинно це були обробки народних поетичних оповідей, що включали народні пісні і танці («Лейлі і Меджнун» і ін.), потім в такі п'єси стали вводити епізоди, написані професійними композиторами, оркестр народних інструментів був замінений симфонічним, більше значення придбала музична драматургія. У таких М. д. («Киз-Жібек» Брусиловського, Казахстан 1934; «Гюльсара» Гліера і Садикова, узбекистан, 1937; «Алтин киз» Власова і Фере, Киргизія, 1937, і ін.) зберігаються розмовні діалоги, заміна яких речитативами перетворює твір на оперу. 4) Термін «М-коду. д.» інколи застосовується і для позначення творів оперного жанру, в яких панує драматичний вміст, виникають гострі драматичні колізії («Фіделіо» Бетховена, «Ріголетто» Верді, «Кармен» Бізе, «Іван Сусанін» Глінки, і ін.).
Літ.: Вагнер Р., Художній твір майбутнього, пер.(переведення) з йому.(німецький), «Російська музична газета», 1897 № 1—3, 5—12; його ж, Опера і драма, пер, з йому.(німецький), М., 1906;. Друськин М. С., Питання музичної драматургії опери, Л., 1952; Ярустовський Би. М., Драматургія російської оперної класики, М., 1952; Ферман Ст Е., Оперний театр.(театральний) Статті і дослідження, М., 1961; Albright Н. D., Musical drama as а union of all the arts, в кн.: Studies in speech and drama. In honor of A. М. Drummond, lthaca — N. Y., 1944.
