Музична форма, в широкому філософсько-естетичному сенсі слова — комплекс взаємодіючих і взаємозв'язаних виразних засобів, що втілюють в музиці певний ідейно-художній вміст. При приматі останнього форма не пасивна, але володіє власною іманентною логікою, закономірностями, що історично розвиваються. Істотну роль при цьому грає національне і соціальне коріння тієї культури, на основі якої складаються норми музичної мови — найважливішого компонента форми в цьому її розумінні.
У вузькому сенсі слова М. ф. — це композиційний план музичного твору, його будова. Хоча в кожному окремому творі вони різні, існують історично детерміновані типові нормативи музичних форм: наприклад, період, проста і складна двочастинна форма і трьохприватна форма, форма рондо, сонатна форма і ін. Найдрібніша смислова і структурна одиниця музичної форми — мотив, а її початковий цілісний компонент — музична тема . Співвідношення тим, типа їх розвитку (у багатьох випадках тип розвитку єдиної теми) створюють основу, на якій зіждется композиційний план музичного твору. Існує ряд фундаментальних принципів формоутворення. Це виклад тематичного матеріалу, його точне або видозмінене (що варіює) повторення, його продовження, його розробка, зіставлення з новим, частенько контрастуючим матеріалом. Важливу роль грає принцип репризи — повторення раніше викладеного матеріалу після розділу, що містить в собі розвиток старого або виклад нового матеріалу. Принципи формоутворення можуть взаємодіяти: наприклад, що продовжує розвиток може поєднуватися з варіантним, а контрастуючий матеріал частенько виявляє спорідненість з раніше викладеною темою і т. д.
Видний радянський музичний учений Б. В. Асафьев сформулював положення про дві сторони М. ф. Створюючись в часі, вона завжди є процесом, в ході якого і з'являються окремі теми, здійснюється їх розвиток, зіставлення з ін. темами і т. д. У цьому полягає одна із сторін М. ф. — процесуальна. У результаті виникає певна структура, яка складається з ряду розділів, відповідних окремим етапам процесу формоутворення. Виникнення такої стабільної, дискретної структури складає істота другої сторони форми — «кристалічною». Протягом багатьох десятиліть як в зарубіжному, так і в російському теоретичному музикознавстві вивчалася лише ця сторона форми. Після виходу в світ книги Асафьева «Музична форма як процес» (1930—47) радянська теоретична школа стала трактувати М. ф. у єдності обох її сторін, при цьому вона розглядає процес формоутворення як процес змістовний, що розкриває зрештою художньо-естетичну ідею музичного твору.
Літ.: Скребків С. С., Аналіз музичних творів, М., 1958; Мазель Л. А., Будова музичних творів, М., 1960; Цуккерман Ст, Музичні жанри і основи музичних форм, М., 1964; Музична форма, М. 1965; Мазель Л. А., Цуккерман Ст А., Аналіз музичних творів, ч. 1, М., 1967; Питання музичної форми, ст 1, 2, М., 1967—72; Асафьев Би. (Ігор Глебов), Музична форма як процес, [кн. 1—2, 3 видавництва], Л.. 1971; Способін І., Музична форма, 5 видавництво, М., 1972.
