Рондо (італ. rondo, франц.(французький) rondeau, від rond — круг), 1) поширена музична форма, заснована на чергуванні головної, незмінної теми — рефрену, і постійно оновлюваних епізодів. Виникла з народних пісень, в яких заспів (кожного разу новий) зіставляється з стабільним приспівом . Старовинне, або куплетне, Р. широко представлено в музиці французьких клавесиністів 17—18 вв.(століття) Віденські класики часто зверталися до Р. у фіналах своїх сонатно-симфонічних циклів. Для їх Р. характерні тематичний контраст між рефреном і епізодами (два, рідше три), поява єднальних побудов між рефреном і епізодами, що завершує ціле коди. У подальший час Р. знов використовується і як форма самостійної п'єси; композиційний план Р. стає вільнішим. Форма Р. проникає і у вокальні жанри (романс, арія, оперна сцена), в балетну музику. Межі Р. знаходять заломлення в багаточисельних «рондообразних» формах.
2) Рондо, тверда віршована форма: вірш з 15 рядків в 3 строфах з ріфмовкой aabba, abbr, aabbar, де R — рефрен (що зазвичай не римується), що повторює перші слова 1-го рядка. Вміст Р. переважно любовно-ліричний. Форма виникла у французькій поезії кінця 14 ст, розцвіла в 16 – 1-ій половині 17 вв.(століття); у Росії Р. писали поети 18 ст і початку 20 ст Р. 20 ст сприймаються як стилізації. Приклад: «Манон Лесько» М. Кузміна.
