Інструментовка, виклад музичного твору для якого-небудь інструментального складу — від камерного ансамблю до симфонічного оркестру. У широкому сенсі слова говорять і про І. для вокального ансамблю, хору. Найчастіше під І. розуміється виклад музики для оркестру. У тому ж значенні незрідка використовується і термін оркестровка. Часом, проте, цим термінам надають різне значення, розуміючи під І. виклад для оркестру вигадування спеціально задуманого як оркестрове, а під оркестровкою — виклад для оркестру твору, написаного для іншого складу або для якого-небудь одного інструменту (наприклад, для фортепіано). І. грунтується на використанні найбільш природних технічних і виразних можливостей кожного інструменту, на з'єднанні звучання однорідних і різнорідних інструментів, на зіставленні контрастних звукових фарб. Еволюція І. тісно пов'язана з розвитком всього музичного мистецтва, із зміною різних стилів; у І. знаходять віддзеркалення і особливості творчої індивідуальності композитора, його окремого твору. Приблизно з 17 ст стала входити в практику запис оркестрової музики у вигляді партитури ; до цього інструментальний склад зазвичай не визначався композитором, і одне і те ж вигадування могло виконуватися різними виконавськими силами. Мистецтво І. розвивалося паралельно із збагаченням музичного інструментарію, вдосконаленням техніки сольної гри, розширенням складу оркестру. Поряд з власне оркестровими жанрами видну роль в розвитку І. грала опера. Один з найважливіших етапів еволюції І. пов'язаний з творчістю композиторів віденської класичної школи — І. Гайдна, Ст А. Моцарта, Л. Бетховена. Особливо швидко мистецтво І. розвивалося в 19—20 вв.(століття) В цей час пошуки нових засобів І. інтенсивно велися в області оркестровою програмної музики . Особливого значення набуває барвистість тембрів і їх поєднань; у вигадуваннях Р. Берліоза, Р. Вагнера, Ф. Аркуша, Р. Штрауса, Г. Малера збільшення оркестрового складу незрідка поєднується з тонкою диференціацією оркестрових партій. Великий вклад в області І. внесли російські композитори-класики — М. І. Глінка, Н. А. Римських корсаків, П. І. Чайковський, С. Ст Рахманінов, А. Н. Ськрябін; їх традиції трактування оркестру творчо розвивають радянські композитори.
Літ.: Каре А., Історія оркестровки, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1932; Відор Ш. М., Техніка сучасного оркестру, пер.(переведення) з франц.(французький) і доп. Д. Рогаль-Льовіцкого, М., 1938; Римський -Корсаков Н. А., Основи оркестровки..., 2 видавництва, ч. 1—2, М-код.—Л., 1946; Глінка М. І., Нотатки про інструментовку, в кн.: М. І. Глінка. Літературне спадщина, т. 1, Л.—М., 1952; Василенко С. Н., Інструментовка для симфонічного оркестру, т. 1, М., 1952; Berlioz Н., Grand traité d’instrumentation et d’orchestration modernes, P., 1843.
