Зона в музиці, область, в межах якої можуть мінятися фізичні кількісні характеристики звуку (частота коливань, склад, інтенсивність, тривалість звуку) без зміни при сприйнятті його якості як даного звуку. Зокрема, кожному рівню музичного звукоряду (до, до-дієз, ре і т.д.) відповідає не одна частота, як в математично вираженому буд а ціла область близько розташованих частот (наприклад, звук ля першої октави може мати не лише 440 коливань в секунду, але будь-яке число коливань в межах зразковий від 435 до 445). Такі області частот називаються звуковисотними зонами. Теорія зонної природи звуковисотного слуху відкрила нові можливості для вивчення інтерпретації музичних творів вокалістами і виконавцями на інструментах, що допускають свободу інтонації (скрипка і інструменти її сімейства і ін.). З. спостерігаються і в області темпу, ритму, тембру, динаміки. Учення о З. розроблено радянським музичним акустиком Н. А. Гарбузовим в 1940—50-х рр.
Літ.: Гарбузов Н. А., Зонна природа звуковисотного слуху, М. — Л., 1948; його ж. Зонна природа темпу і ритму, М., 1950; його ж, Зонна природа динамічного слуху. М., 1955; його ж. Зонна природа тембрового слуху, М., 1956.
