Зона окислення родовищ корисних копалини, знаходиться поблизу земної поверхні і формується унаслідок хімічного розкладання нестійких по складу мінералів, під впливом поверхневих і грунтових вод, а також розчинених в цих водах і таких, що знаходяться в атмосфері кисню і вуглекислого газу. Ця зміна визначається в основному процесом окисного перетворення. Найінтенсивніше змінюються руди сірчистих металів родовища сірки, солей і кам'яного вугілля. Сульфідні з'єднання металів при цьому замінюються оксидами, гидроокисламі, карбонатами і сульфатами тих же металів. На місці сірки виникають скупчення алуніту і гіпсу. У покладах кам'яних солей також накопичується гіпс. Розкладання пластів вугілля приводить до збільшення вологості, зольності і вмісту в них кисню при одночасному зниженні кількості вуглецю і водню. Що виникають при цьому на покладах корисних копалини покришки продуктів окислення називаються «Мінеральними капелюхами». Для покладів сульфідних руд розрізняють «залізний капелюх», складену переважно бурим железняком, а для покладів солі і сірки виділяють «гіпсовий капелюх». Зона окислення поширюється углиб до рівня грунтових вод, зазвичай від декількох метрів до декількох десятків метрів, але інколи, на окремих ділянках, до декількох сотів метрів від поверхні Землі. В процесі окислення частина мінеральної речовини корисної копалини може розчинитися грунтовою водою, просочитися вниз і знов відкластися нижче за рівень грунтових вод, утворивши зону вторинного мінерального збагачення. Зона вторинного збагачення особливо характерна для деяких родовищ міді, урану, золота і срібла.
