Залізний капелюх, залишкова освіта, що виникає в поверхневих частинах рудних (головним чином сульфідних) родовищ міді, свинцю, цинку і ін. металів в результаті хімічного вивітрювання і окислення первинних мінералів рудного тіла. Ж. ш. складаються головним чином з оксидів і гидроокислов заліза (гетит, гидрогетіт, гидрогематіт, турьіт і ін.), унаслідок чого мають зазвичай темно- і світло-червоне, охристе і буро-червоне забарвлення. Освіта Ж. ш. пов'язано з окислюючою дією поверхневих вод і супроводиться вторинним збагаченням рудних родовищ. В процесі вивітрювання сульфіди міді, срібла, цинку і ін. металів окислюються в легкорозчинні сульфати, вилуговуються і переносяться в глибші частини рудного тіла. В той же час залізо сірчистих з'єднань — піриту, халькопіріта і ін. сульфідів — лише частково виноситься у вигляді розчинної солі (сульфату закису заліза), а велика його частина, піддававшись окисленню і гідратації, залишається на місці у вигляді гідратів окислу заліза (бурих железняков). Ці вторинні бурі железняки, виникаючи за рахунок перетворення первинних піритових і ін. руд, що містять сульфіди заліза, і утворюють Же. ш. в поверхні землі. Глибина поширення Ж. ш. нижче за земну поверхню зазвичай обмежується рівнем грунтових вод і досягає десятків і сотень м. В порівнянні з первинними сульфідними рудами Ж. ш. у їх верхніх частинах багатші залізом, а в ніжніх — золотом. Різко виділяючись на тлі вміщаючих порід, Же. ш. служать важливою ознакою при пошуках сульфідних рудних родовищ і характеристиці прихованих на глибині первинних руд.
Літ.: Смирнов С. С., Зона окислення сульфідних родовищ, 3 видавництва, М. — Л., 1955; Сауков А. А., Геохімія, 3 видавництва, М., 1966.
