Монголознавство, комплекс наукових дисциплін, що вивчають історію, економіку, археологію, етнографію, мову і літературу монгольських народів. Основою для розвитку М. послужили вигадування монгольських авторів 13—17 вв.(століття), дінастійниє китайські хроніки, вигадування китайських, персидських, арабських, вірменських, грузинських авторів і російських літописців, мемуари мандрівників і послів в Монголії 13 ст (Плано Карпіні, Ст Рубрука, Мазко Порожнисто і ін.).
Початковий етап розвитку М. в Європі відноситься до 18 ст, коли французькі місіонери-синології Ж. Б. Дюгальд, Же. де Гинь, Ж. Майя та інші вперше ввели в науковий обіг відомості деяких китайських хронік і історичних вигадувань про монголів.
В цей же час в Росії історики Г. Ф. Міллер і І. Е. Фішер використовували документи російських архівів про Монголію, синології І. До. Россохин і А. Л. Леонтьев переклали з китайської і маньчжурської мов ряд вигадувань про Монголію і її підпорядкування Цинськой династії Китаю.
Територіальна близькість і тривалі різносторонні російсько-монгольські зв'язки привели до того, що в 19 ст загальновизнаним центром світового М. стала Росія. Монгольською граматикою І. Я. Шмідта (почало 19 ст) покладений початок монгольському мовознавству і взагалі монгольській філології в Росії і Західній Європі. Основні напрями М. в Росії в цей час — джерелознавство, публікація пам'ятників, філологія, а в області історії — медієвістіка. Публікації Шмідта, С. Ст Ліповцева, П. І. Кафарова, Р. Гомбоєва, А. Ст Попова, Д. Банзарова, А. М. Позднєєва і ін. відкрили для науки ряд монгольських хронік і літописів. Труди Н. Я. Бічуріна, І. Н. Березіна, До. П. Патканова, Ст П. Васильева, Ст М. Успенського, Д. З. Покотілова, Р. Н. Потаніна, Ст Ст Радлова, Е. Ст Бретшнейдера, Н. І. Веселовського, Ст Л. Котвіча і ін. ввели в науковий обіг багато китайських, персидських, вірменських і арабських джерел, матеріалів етнографічних і археологічних експедицій. Праці мовознавців і філологів А. А. Бобровникова, О. М. Ковалевського, До. Ф. Голстунського, Позднєєва і ін. внесли значний вклад до вивчення монгольських мов, фольклору і літератури.
Серед західно-європейських дослідників видне місце в 19 ст належало шведському ученому А. д''Оссону, що створив працю по історії Монголії, в якому вперше використана «Збірка літописів» Рашидаддіна, вигадування Джувейні і інших персидських авторів, ряд джерел на вірменському, арабському, грузинському і інших мовах. Публікації за китайськими джерелами здійснив французький учений А. Ремюза. 3-млосну роботу по історії монголів опублікував англійський історик Х. Хауорс. У 2-ій половині 19 ст вийшли праці по історії Монголії Ф. Ердмана (Німеччина), К. Дугласа і Д. Карратерса (Великобританія).
Роботам багатьох буржуазних монголознавців були властиві об'єктивізм, европоцентрізм і апологія колоніалізму.
На рубежі 19—20 вв.(століття) світову популярність здобули праці Ст Ст Бартольда, який одним з перших приділив велику увагу соціально-економічним аспектам монгольської історії. Розвернулася діяльність мандрівників П. До. Козлова, Р. Е. Грумм-Гржімайло, з'явилися праці по економіці Монголії М. І. Боголепова і М. Н. Собольова А. П. Болобана, Ю. Кушельова і ін.
Епоха, що відкрилася Великою Жовтневою соціалістичною революцією, зумовила становлення нового етапу в М. В роботах радянських учених І. М. Травневого, А. Д. Каллінникова і ін. були досліджені проблеми соціально-економічних стосунків у феодальній Монголії, національно-визвольного руху, Народній революції 1921 і ін. Книга Б. Я. Владімірцова про суспільний устрій монголів заклала міцні основи марксистського вивчення історії дореволюційної Монголії, кочових народів взагалі. Труди Владімірцова по монгольській словесності зумовили подальше розділення філологічних досліджень на лінгвістичних, текстології і літературознавства.
С. А. Козіним були опублікував текст і російське переведення пам'ятника 13 ст «Сокровенна оповідь» (його вивченню присвятили роботи угорський вчений Л. Лігеті, французький, — А. Мостарт, П. Пелліо, німецький, — Е. Хеніш, монгольський філолог М. Гаадамба; на сучасній монгольській мові «Сокровенну оповідь» опублікував Ц. Дамдінсурен в Улан-Баторі). Козіну належать також дослідження епосов «Гесеріада» і «Джангарнада». Н. П. Шастіна опублікувала переведення і дослідження монгольських літописів 17 ст — «Кулі туджі» (анонімна) і «Алтан тобчи» Лубсан Данзана. Радянська М. розвивалося в співпраці з молодими, що виникли після Народної революції 1921 науковими установами МНР(Монгольська Народна Республіка), що вивчають історію, економіку, мову, матеріальну і духовну культуру своєї країни. Значна увага проблемам М. приділяється в республіках СРСР (Бурятська АССР, Казахська РСР, Калмицая АССР), де за роки Радянської влади виросли значні кадри монголознавців. Питання М. розробляються в працях географів (Ст А. Обручев, Е. М. Мурзаєв), археологів (С. Ст Кисельов, А. П. Окладников), філологів (Р. Д. Санжєєв, Ю. Н. Реріх, Т. А. Бертагаєв, Р. Н. Рум'янців, Р. І. Міхайлов, Л. До. Герасимович, А. Ст Бурдуков), істориків (А. Ю. Якубовський, Л.С. Пучковський, С. Д. Диликов, І. Я. Златкин, П. П. Старіцина, А. Т. Якимов Н. П. Шастана, Н. Ц. Мункуєв, Л. Н. Гумільов, Л. М. Гатаулліна, М. І. Гольман), економістів (С. До. Рощин, Г. С. Матвєєва і ін.).
Великий внесок у розвиток М. вносять монгольські учені, для яких М. — наука про минуле і сьогодення їх батьківщини. За роки народної влади вони створили фундаментальні дослідження по історії (Б. Ширендиб, Ш. Нацагдорж, Х. Перлее, Н. Сер-Оджав, Ш. Віра, Би. Тудев, Д. Гонгор, С. Пуревжав і ін.), економіці (Н. Жагварал, Д. Дугар), географії (Ш. Цегмід, Би. Гунгадаш), літературі (Ц. Дамдінсурен, Ш. Лувсанвандан, Би. Рінчен, П. Хорло) і мистецтву (детальніше за див.(дивися) в ст. Монгольська Народна Республіка, розділ Суспільні науки). Створені в 60-х рр. АН(Академія наук) МНР(Монгольська Народна Республіка) і її общественноведчеськие інститути перетворилися у ведучі центри М. В Улан-Баторі здійснюється серійна публікація пам'ятників («Monumenta historica», «Studia Folklorica», «Corpus scriptorum mongolorum» і ін.) самостійно і спільно з радянськими ученими і ученими інших соціалістичних країн регулярно проводяться науковими експедиції.
З кінця 40-х рр. М. розвивається в соціалістичних країнах: ВНР(Угорська Народна Республіка) (Л. Лігеті, Д. Кара, А. Рона-Таш), ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка) (П. Поуха), ГДР(Німецька Демократична Республіка) (До. Губер, Р. Фітце, Е. Таубе, Р. Бауве), ПНР(Польська Народна Республіка) (С. Калужіньський, М. Льовіцкий, П. Рачневський, В. Диновський і ін.), починає розвиватися М. в СРР(Соціалістична Республіка Румунія) і НРБ(Народна Республіка Болгарія).
Успіхи М. в соціалістичних країнах сприяють твердженню в світовому М. передової наукової методології. Міжнародні конгреси монголознавців (1959, 1970, Улан-Батор) підтвердили провідні позиції марксистської школи в М. В цілях координації діяльності монголознавців 2-ої Міжнародний конгрес монголознавців утворив Постійний комітет. Відому роль в зміцненні міжнародної співпраці в області М. грає і Постійна міжнародна конференція алтаїстов (з центром в США), щорік (з 1954) провідна свої сесії.
Основними напрямами М. в буржуазних країнах залишаються джерелознавство, мовознавство, філологія і публікація джерел (головним чином в США і ФРН(Федеральна Республіка Німеччини)). Його представниками здійснений ряд досліджень по монгольській історії, мові і літературі (В. Хайссиг — у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини); Р. Серройс, Ф. Лессинг, Дж. Крюгер, Дж. Боссон — в США; До. Сакамото, М. Муракамі, С. Івамура, Р. Абемацу, С. Одзава, С. Хатторі — в Японії). З середини 50-х рр. у Великобританії і особливо в США (О. Латтімор, Дж. Фрітерс), а також в Японії (До. Танака) наголошується зростання інтересу до вивчення новітньої історії МНР(Монгольська Народна Республіка), її політики, міжнародного положення, економіки і державного пристрою. Але деякі з цих праць страждають тенденційністю, особливо в освітленні монгольсько-радянських стосунків (Р. Рупен, В. Балліс, Г. Мерфі — в США; Ч. Боуден — у Великобританії).
Центри М. в СРСР: інститут сходознавства в Москві, його ленінградське відділення, інститути етнографії, економіки світової соціалістичної системи, археології АН(Академія наук) СРСР, інститут суспільних наук Бурятської філії Сибірського відділення АН(Академія наук) СРСР до Улан-Уде, інституту мови, літератур і історій при Раді Міністрів Калмицая АССР в Елісті, інститут історії, літератури і філософії Сибірського відділення АН(Академія наук) СРСР в Новосибірську. Монголознавців готують інститут країн Азії і Африки при МГУ(Московський державний університет імені М. Ст Ломоносова), Московський інститут міжнародних відносин, східний факультет БРЕШУ(Ленінградський державний університет імені А. А. Жданова), Іркутський університет. Центри М. в зарубіжних соціалістичних країнах: інститути історії, мови і літератури, філософії, соціології і права АН(Академія наук) МНР(Монгольська Народна Республіка), востоковедниє центри НРБ(Народна Республіка Болгарія), ВНР(Угорська Народна Республіка), ГДР(Німецька Демократична Республіка), ПНР(Польська Народна Республіка), а також університети в Улан-Баторі, Будапешті, Берліні, Варшаві. У СРСР проблеми М. освітлюють в журналах: «Народи Азії і Африки», «Проблеми Далекого Сходу», «Азія і Африка сьогодні» і деяких інших періодичних виданнях; у інших соціалістичних країнах — в журналах: «БНМАУ-ин Шинжлех ухаани академійн медее» (Улаанбаатар, 1961— ); «Едійн засгийн асуудал» (Улаанбаатар, 1956— ); «Acta Orientalia»... (Bdpst, 1950— ); «Novy Orient» (Praha, 1945— ); «Rosznik orientalistyczny» (Krakоw, 1914— ).
В капіталістичних країнах М. займаються в університетах Індіанськом, Колумбійському, Гарвардському (США), Лідса (Великобританія), Парижа (Франція), Бонна, Мюнхена, Вісбадена (ФРН), Копенгагена (Данія), Токіо, Осаки, Киото (Японія); крім того, в Школі сходознавства і африканістики Лондонського університету, Школі живих східних мов (Париж), Асоціації азіатських досліджень (Анн-Арбор, США) і в інших наукових центрах. Питання М. освітлюють у виданнях: «Journal Asiatique» (P., 1822— ); «Bulletin of the school of Oriental and African studies» (L., 1917— ); «The Far Eastern Quarterly» (Lancaster, 1941— ); «The Mongolia Society» (Bloomington, 1962— ) і ін.
Літ.: Бартольд Ст Ст, Історія вивчення Сходу в Європі і Росії, 2 видавництва, Л., 1925; Шастіна Н. П., Історія навчення Монгольської Народної Республіки (короткий нарис), у кн.: Монгольська Народна Республіка, М., 1952; її ж, Вивчення історії Монголії після Жовтня, «Народи Азії і Африки», 1967 № 4; Герасимович Л. До., Література Монгольської Народної Республіки 1921—1964 років, Л., 1965; Міхайлов Р. І., Літературний спадок монголів, М., 1969; Сходознавство в Ленінградському університеті, «Уч. зап.(західний) БРЕШУ(Ленінградський державний університет імені А. А. Жданова), Сірок. сходознавських наук», 1960 № 296, ст 13; Востоковедниє фонди найбільших бібліотек Радянського Союзу, М., 1963.
