Максим Ісповедник
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Максим Ісповедник

Максим Ісповедник (грецьке Махimos Homologēts, латинське Maximus Confessor) (близько 580, Константинополь, — 13.8.662, Лазіка), візантійський мислитель і богослов. В молодості державний діяч, з 613—614 чернець. З 642 виступає як провідний опонент монофелітів, яким протегував уряд; у 645 переміг на диспуті з монофелітами в Карфагені, в 653 арештований, в 662 підданий відсіканню мови і правої руки; помер в засланні. Філософські погляди М. І. забарвлені сильним впливом Арістотеля, неоплатонізма і особливо Ареопагитік, в поширенні яких М. І. зіграв вирішальну роль. В центрі філософсько-теологічної концепції М. І. — проблема людини. Історія світу ділиться М. І. на період підготовки вочеловеченія бога, минулий з народженням Христа, і період підготовки обожнювання людини. Якщо чоловік здолає обумовлене гріхопадінням самоотчужденіє, раськолотость на чоловіче і жіноче, духовне і тваринне, космос буде врятований і творіння возз'єднається з творцем. Основні події життя Христа суть тому одночасно символи космічних процесів. Етика М. І. заснована на своєрідному вченні про перетворення енергії злих емоцій в благих і містить тонкі психологічні спостереження. Ідеї М. І. зробили сильний вплив на Іоана Худоби Еріугену, а також середньовічну містику .

загрузка...

 

  Соч. у кн.: Migne J. P., Patrologiae cursus completus, ser. graeca, t. 90 — 91, Parisius, 1860.

 

  Літ.: Єпіфанович С. Л., Преподобний Максим Ісповедник і візантійське богослів'я. До., 1915; його ж, Матеріали до вивчення життя і творінь преподобного Максима Ісповедника, До., 1917; Balthasar Н. U. von, Kosmische Liturgie. Das Weitbild Maximus’ des Bekenners, 2 Aufl., Einsiedein, 1961; Thunberg L., Microcosm and Mediator. The theological anthropology of Maximus the Confessor, Cph., 1965.

  С. С. Аверінцев.