Максима [від латів.(латинський) maxima regula (sententia) — вищий принцип], узагальнена, глибока, лаконічна і вигострена думка певного автора, що встановлює правило поведінки, основний логічний або етичний принцип, яким людина керується в своїх діях: «Сумніваючись, приходь до істини» (Цицерон); «Бережися всього того, що не схвалюється твоєю совістю» (Л. Н. Толстой). Згодом М. часто стала розумітися і більш розширювально — як вислів .
М. французьких письменників-моралістів Ф. де Ларошфуко («Мемуари. Максими», російське переведення 1971), Же. де Лабрюйера («Характери або вдачі нинішнього століття», російське переведення 1964), Л. Вовенарга (Повне зібрання творів, т. 2, 1968) і німецьких мислителів І. В. Гете («Максими і роздуми», 1953), Г. К. Ліхтенберга («Афоризми», російське переведення 1965) — блискуча форма філософських висловів. Багато М. містять записники російського історика В. О. Ключевського («Листи. Щоденники. Афоризми і думки про історію», 1968). Пародійні М., під маскою іронії що часом таїли життєву мудрість, створені Кузьмою Лозиною («Повне зібрання творів», 1965). З сучасних широко відомі М. поляка С. Е. Леца (Думки», що не «причесали, 1968) і радянського письменника Еміля Покірливого («Уривки з ненаписаного», 1966).
Літ.: Wilpert G., Sachwörterbuch der Literatur, 4 Aufl., Stuttg., 1964; Encyclopédie internationale «Focus», v. 3, P., 1964, р. 2179.
