Ареопагитіки, вигадування релігійно-філософського характеру, що включають трактати «Про божественні імена», «Про небесну ієрархію», «Про церковну ієрархію», «Таємниче богослів'я» і десять листів. А. з'явилися не раніше 2-ої половини 5 ст і були підписані ім'ям першого афінського єпископа Діонісія Ареопагита (звідси назва). Про недостовірність А., що доводилася ще Лоренцо Балу і Еразмом Роттердамським, свідчать особливості мови, заслання на пізніші факти церковної історії, залежність А. від пізнішого неоплатонізма, зокрема Прокла . Радянський учений Ш. Нуцубідзе (1942), пізніше бельгійський учений Е. Хонігман (1952) висунули гіпотезу про те, що автором А. є грузинський мислитель Петро Івер. Проти цієї гіпотези виступив радянський учений С. Данеліа. Ідеї А. про непізнаваність і нєїзреченності божественної істоти, про виявлення його в матерію у вигляді світлових еманацій, що убувають у міру видалення від божества і що згасають в мороці і небутті матерії, про сходження до божества шляхом надрозумного екстазу, про триєдину будову світу і церкви зробили великий вплив на релігійно-філософську думку Візантії і Заходу. Наявність в А. діалектичних ідей (теза про «буття бога в його небутті», вчення про різні рівні буття, що відрізняються по мірі досконалості і т.д.), а також пантеїстичних тенденцій визначило вплив А. на мислителів епохи Відродження (Микола Кузанський,Бруно,Фічино, що написав коментар до власного переведення «Про божественні імена», Піко делла Мірандола ). Неоплатонічеськие ідеї А. послужили джерелом деякої середньовічної єресі. З 14 ст А. набули поширення в Росії.
Літ: Шпаків До., Дослідження питання про автора вигадувань, відомих з ім'ям Св. Діонісія Ареопагита, Київ, 1871; Хонігман Е., Петро Івер і вигадування Псевдо-Діонісія Ареопагита, пер.(переведення) з франц.(французький), Тб., 1955; Данеліа С. І., До питання про особу Псевдо-Діонісія Ареопагита, в збірці: Візантійський літопис, т. 8, М-код.-Л., 1956; Нуцубідзе Ш., Петро Івер і проблеми ареопагитіки, Тб., 1957.
