Піко делла Мірандола (Pico della Mirandola) Джованні (24.2.1463, Мірандола, поблизу Модени, — 17.11.1494, біля флоренції), італійський мислитель епохи Відродження. Вчився в університетах Болоньі, Феррари, Падуї, де освоїв схоластичну традицію арістотелізма і аверроїзма, в той же час сприйняв культуру філологічного гуманізму. Вивчив староєврейську і арабську мови, вивчав в оригіналові Старий завіт і Коран, захоплювався каббалой і «натуральною магією». У 1486 обнародував «900 тез», узятих зі всіх відомих йому філософських і релігійних учень, частково сформульованих самостійно, і викликався захистити їх в Римі перед ученими християнського світу (введенням до них з'явилася «Мова про гідність людини» — одне з найзнаменитіших свідоцтв ренесансного світосприймання). Папська курія засудила 13 тез, а після заперечень П. в «Апології» (1487) і «Тези» в цілому; П. піддавався арешту. З 1488 оселився у флоренції, увійшов до кружка Лоренцо Медічи і флорентійських неоплатоников на чолі с М. Фічино (Академія платонівська ); написав коментар до «Канцони про любов» Дж. Бенівьені, трактати «Гептаплус» (1490), «Про Буття і Єдиному» (1496). Останніми роками життя випробував дія Савонароли, в нім поглибилися релігійно-містичні настрої.
П. не завершив більшості задумів і не привів в систему украй різнорідні філософські мотиви, що його надихали. Він прагнув до загального «примирення філософів», виходячи з того, що всі релігії і філософські школи є приватним виявленням єдиної істини і можуть бути примирені в християнстві, що універсально зрозуміло. Інша центральна ідея П.— особливе положення («гідність») людини у всесвіті внаслідок того, що він причетний всьому земному і небесному, від нижчого до найвищого; у поєднанні зі свободою вибору це дає людині космічну незакріплену, творчу здатність самовизначення, що уподібнює його богові.
Пантеїстичні тенденції П. зближують його з Фічино і Миколою Кузанським . В вигадуванні «Проти предськазующей астрології» (1495) П. відкинув астральний детермінізм на користь свободи людської волі; трактат цей зробив значний вплив на подальшу натурфілософію .
Соч.: Opera omnia, Basilea, 1601; De hominis dignitate. Heptaplus. De Ente et Uno. A cura di E. Garin, Firenze, 1942; Disputationes adversus astrologiam divinatricem, а cura di E. Garin, v. 1—2, Firenze, 1946—52; русявий.(російський) пер.(переведення)— в кн.: Історія естетики, т. 1, М., 1962, с. 506-14.
Літ.: Бparіна Л. М., Етичні погляди Д. Піко делла Мірандола, в збірці: Середні століття, ст 28, М., 1965; Monnerjahn E., G. Pico della Mirandola..., Wiesbaden, 1960; Garin E., G. Pico della Mirandola, Parma, 1963; L''opera e il pensiero di G. Pico della Mirandola nella storia dell''umanesimo, v. I—2, Modena, 1965; Dinapoii G., G. Pico della Mirandola e la problematica dottrinale del suo tempo, Roma, 1965 (є літ.(літературний)); Trinkaus Ch., In our Image and Likeness. Humanity and Divinity in Italian humanist thought, v. I—2, Chi.— L., 1970.
