Аверроїзм, напрям в середньовічній філософії, засновником якого був арабський мислитель 12 ст Ібн Рушд (Аверроес). А. розробляв матеріалістичні тенденції арістотелізма Ібн Рушда — ідею вічності (отже, несотворенності) світу, смертності душі, теорію подвійності істини, відокремлюючи і навіть протиставляючи знання вірі, філософію — теології. Тим самим в А. намічалася антитеологічна тенденція — те саме «життєрадісне вільнодумство», яке, по вираженню Енгельса, перейшло до романських народів від арабів і підготувало матеріалізм 18 ст (див. «Діалектика природи», 1969, с. 7). Завдяки перекладам творів Ібн Рушда латинською мовою А. набув поширення в Західній Європі, де його головним представником був Сигер Брабантський, підданий критиці Хомою Аквінським (у вигадуванні «Про єдність розуму проти аверроїстов») .Преследованіє А. католицькою церквою не припинило його впливу на європейську філософію, про що свідчить виступ іспанського філософа Луллія (13 ст). У Італії (у Падуанськом університеті) вплив А. зберігалося аж до 16 ст У 1513 А. був засуджений Беневентським собором.
Літ.: Ренан Е., Аверроес і аверроїзм, пер.(переведення) з франц.(французький),К., 1903; Трахтенберг О. Ст, Нариси по історії зап.(західний)-европ. ср-століття. філософії, М., 1957; Лий Р., Нарис історії ср.-век.(середньовічний) матеріалізму, пер.(переведення) з йому.(німецький), М., 1962; Про ''leary de Lacy E., Arabic thought and its place in history, L.,1939.
