Фічино (Ficino) Марсиліо (19.10.1433, Фільіне-Вальдарно, – 1.10.1499, Кареджі, поблизу флоренції), італійський гуманіст і філософ-неоплатоник, організатор Академії платонівською у флоренції. Переклав на лат.(латинський) мова вигадування Платона (опубліковані 1484), Гребля, Ямвліха, Прокла, Порфирія, Михайла Пселла, частина «Ареопагитік» і трактати т.з. «герметичного» зведення. У коментарях до них і у вигадуванні «Платонівська теологія про безсмертя душі» (1469–74, опубліковане 1482, останнє видавництво т. 1–2, 1965), «Про християнську релігію» (1476) і ін. розвинув філософську систему, що є оригінальною переробкою неоплатонізма (концепція еманації і ін.) і містичних учень пізньої античності в дусі узгодження з основними догматами християнства. Гідність людини, обдарованої здібністю до пізнання і вільною волею, – в його божественному походженні, в безсмерті душі, в здатності на вищому рівні споглядання до злиття з богом – «божественному безумству». Для Ф. характерна апологія земної краси, споглядання якої він розглядав як рівень до вищого містичного споглядання. Історично існуючі релігії і релігійні філософські учення Ф. вважав етапами розвитку «загальної релігії». Сприяв відродженню платонізму і боротьбі з схоластичним арістотелізмом, зробив значний вплив на розвиток філософії Відродження і 17–18 вв.(століття)
Соч.: Opera, v. 1–2, Basel, 1561; Supplementum Ficinianum, v. 1–2, Firenze, 1937; Commentaire sur ie Banquet de Platon, P., 1955.
Літ.: Пузіно І. Ст, Про релігійно-філософські переконання М. Фічино, «Історичні вісті» 1917 № 2, с. 91–111; Гуковський М. А., Нові роботи по історії платонізму італійського Відродження, «Питання філософії», 1958 № 10, с. 169–73; Kristeller P. О., Il pensiero filosofico di M. Ficino, Firenze, 1953; Saitta G., M. Ficino e la filosofia dell'' Umanesimo, 3 ed., Bologna, 1954; Marcel R., M. Ficino (1433–1499), P., 1958.
