Монофеліти (від моно... і греч.(грецький) thélēma — воля), прибічники релігійно-філософського учення, що склалося в 7 ст у Візантії. По ученню М., Христос володів двома пріродамі (людською і божественною), але однією волею і однією «енергією» (богочеловечеськой); самостійність людської волі Христа зникала в результаті поглинання се божественною волею. Учення М. виникло як компроміс між ортодоксальною догмою, прийнятою на Халкідонському соборі, і монофіситамі . Видні М.: Сергий, патріарх константинопольський (610—638), Кир, єпископ Фасиса, Феодор, єпископ Фарана (Синайський півострів). Учення М. було офіційно схвалене в «Екфесисе» 638 імператора Іраклія. Проти М. виступив Максим Ісповедник, що стверджував, що людська воля Христа зберігала самостійне буття і лише в акті вільного вибору підкорялася божественній волі. Імператор Констант II в «Тіпосе» 648 запропонував компромісне рішення, що забороняло вживати спірні формули. М. були засуджені як єретики папою Мартіном I на Латеранському соборі в 649, а в 680—681 їх засудив і Константинопольський (6-й Уселенський) собор. З розгромом М. затвердилося містичне вчення про два пріродах і двох волі Христа.
Літ.: Лебедев А. П., Уселенські собори VI, VII і VIII вв.(століття), 3 видавництва, СП(Збори постанов) Би, 1904; Beck Н. G., Kirche und theologische Literatur im Byzantinischen Reich, Münch., 1959, S. 292—95, 430—33.
