Класика (від латів.(латинський) classicus — зразковий). Спочатку «класик» — що відноситься до першого розряду, «класу», вищою з п'яти цензових категорій, на які, за переказами, були розділені громадяни Древнього Риму. У метафоричному сенсі («еліта») слово «класики» було вперше спожите Цицероном, а стосовно літератури — Авлом Геллієм (2 ст). Гуманісти Відродження, для яких «обранцями» в області літератури і мистецтва були всі античні письменники, живописці, скульптори, архітектори і т.п., називали їх класиками. Такий же сенс вкладали в слова «класика», «класики», «класичний» представники класицизму (називаючи «класиками» і художників свого напряму).
Науку, що вивчає античну культуру на основі читання і пояснення древніх авторів, з 17—18 вв.(століття) стали позначати терміном «класична філологія» (див. Філологія ) .
В епоху Відродження почав складатися тип загальної середньої освіти, в основу якого покладено вивчення латинської і грецької («класичних») мов і античної («класичною») літератури — класичне утворення . Тоді ж стала зароджуватися особлива система виразних засобів хореографічного мистецтва — класичний танець .
Одночасно поширювалося і широке вживання понять «класика», «класики», «класичний» в значенні кращого, досконалішого, зразкового, першого у своєму роді. Так, класиками стали називати всіх видатних майстрів літератури і мистецтва, творчість яких має нескороминущу цінність не лише для національної, але і світової культури (В. Шекспір, Рафаель, І. Ст Гете, Ст А. Моцарт, Л. Бетховен, А. С. Пушкін, Л. Н. Толстой, Ф. М. Достоєвський і ін.). А під класичним мистецтвом мають на увазі не лише творіння художників старогрецькою класики 5— 4 вв.(століття) до н.е.(наша ера) і Високого Відродження кінця 15—начала 16 вв.(століття), до яких традиційно додається цей термін, але і мистецтво періодів розквіту в тій або іншій країні (наприклад, класична література 8 ст в Китаї, класична опера 19 ст в Росії і т.п.).
Широкому тлумаченню класичного властивий і додатковий смисловий відтінок — показовий, характерний, показний типовий. Так, говорять про «класичний французький роман 19 століть», маючи на увазі визначальні для літератури епохи реалістичні твори Стендаля, О. Бальзака, Г. Флобера і др.; про «класичну віденську оперету», маючи на увазі творчість І. Штрауса-сина, Ф. Легара, І. Кальмана і т.д. Настільки ж умовні терміни «класична манера», «класична традиція» і т.п.
Визначення «класичний» незрідка виступає як синонімічне «зрілому» «завершеному» (К. Маркс в роботі «До критики політичної економії» прямо ототожнює «повну зрілість» історичного процесу з «класичною формою» останнього — див.(дивися) К. Маркс і Ф. Енгельс, Соч., 2 видавництва, т. 13, с. 497). Подібне тлумачення допомагає зрозуміти вміст термінів класична німецька філософія, класична буржуазна політична економія, класична школа кримінального права і ін. Термін «класичне природознавство» характеризує рівень науки про природу (загальні принципи, систему поглядів, методи дослідження) до наукової революції 20 ст — в першу чергу в тих галузях, де основні вистави змінилися корінним чином (наприклад, класична механіка, класична фізика і ін.).
Слово «класичний» може також в рівній мірі із значенням зразкового, досконалого містити в собі значення «первинності», «програмності», основоположення. У такому сенсі, наприклад, говорять про класиків марксизму-ленінізму — До. Марксі, Ф. Енгельсі, Ст І. Леніне, про класиків природознавства — І. Ньютоне, Ч. Дарвіні, Д. І. Менделєєві, І. П. Павлове, А. Ейнштейне і ін.
