Класифікації бібліотечно-бібліографічні, системи впорядкованого розташування творів друку (і деяких документальних матеріалів) по класах, підкласах і більш дробових підрозділах в логічній послідовності і супідрядності на основі ознак вмісту, форми видання, читацького призначення і т.п. За змістом розрізняються До. б.-б. універсальні і галузеві.
До. б.-б. лежать в основі структури систематичного каталога (див. Каталог бібліотечний) і бібліографічних картотек. Застосовуються для розставляння книжкових фондів в бібліотеках, окремих видів документальних матеріалів в інформаційних органах; угрупування матеріалу в бібліографічних посібниках ; систематизації відомостей в словниках і довідниках побудованих відповідно до До. б.-б.; ведення статистики в бібліотечних і бібліографічних установах. У СРСР і за кордоном широкого поширення набула централізована класифікація, тобто публікація класифікаційних позначень — індексів безпосередньо в джерелах.
До кінця 19—начала 20 вв.(століття) створювалися До. б.-б. перелічувального типа, ділення яких розташовувалися в простій послідовності єдиного ієрархічного ряду. Найбільш відомі серед них «Десяткова класифікація» М. Дьюї (1876), «Класифікація Бібліотеки конгресу США» (1904). З появою методу типізації, відповідно до якого поза основною класифікаційною таблицею створювалися стандартизовані типові ділення, що відображають форму видання, географічні, хронологічні і ін. ознаки, на зміну перелічувальним системам прийшли системи комбінаційного типа, що дозволяють включати в індекс декілька класифікаційних характеристик. Найбільш послідовною До. 6.-б. цього типа є Універсальна десяткова класифікація (УДК). Подальший розвиток теорії і практики До. б.-б. привело до виникнення аналітико-синтетичних, або фасетних, До. б.-б. Теорія їх побудови розроблена індійським ученим і бібліотекознавцем Ш. Р. Ранганатаном («Класифікація двокрапкою», 1933). У аналітико-синтетичних До. би.-б. відсутні готові індекси, класифікаційна схема передбачає лише основні ділення і доповнюється величезною кількістю окремих таблиць, розроблених для кожної галузі знання відповідно до характерних для неї категорій (об'єктами, процесами і т.п.). Приєднуючи до основних ділень індекси таблиць категорій, можна отримати позначення для найскладніших понять. Склад категорій і їх послідовність в кожній галузі знанні регламентуються фасетной формулою.
В Росії одна з перших До. б.-б. була складена книгознавцем А. І. Богдановим (середина 18 ст). Значний внесок у розвиток теорії і практики До. б.-б. у 19 ст внесли історик А. Н. Оленін, що розробив класифікацію для петербурзької Публічної бібліотеки, професор хімії Ф. Ф. Рейсі, класифікація якого призначалася для Бібліотеки Московського університету, академік До. М. Бер, що створив класифікацію для Бібліотеки Академії наук. Дореволюційні росіяни До. б.-б. відносяться до перелічувального типа.
В СРСР до 1927 в більшості бібліотек застосовувалися різні варіанти «Десяткової класифікації» М. Дьюрі і УДК. У цих таблицях були відсутні підрозділи, що враховують явища радянській дійсності. Корінна переробка таблиць для радянських бібліотек проводилася впродовж багатьох років під керівництвом Л. Н. Троповського і З. Н. Амбарцумяна. «Таблиці бібліотечній класифікації» неодноразово видавалися у варіантах для масових, сільських, дитячих, обласних бібліотек, переведені і видані в союзних республіках і у ряді соціалістичних країн. Одночасно йшла розробка радянською комбінаційною «Бібліотечно-бібліографічній класифікації» (ББК), призначеною для наукових бібліотек (видання завершене в 1968). У мережі технічних, медичних, з.-х.(сільськогосподарський) бібліотек, в органах науково-технічної інформації постановою Ради Міністрів СРСР (1962) введена «Універсальна десяткова класифікація».
