Географія населення , галузь економічної географії, що вивчає склад і розміщення населення і населених пунктів. Деякі фахівці рахують Р. н. самостійною галуззю в системі географічних наук. Р. н. розглядає формування населення на різних територіях, його структуру, щільність і конкретні згустки (міста і сільські поселення), а також умови, що визначають дані форми розселення. Особливе місце Р. н. у економічній географії визначається тим, що люди, як головна продуктивна сила, зайняті у всіх галузях господарства і їх розміщення має до деякої міри синтетичне значення. Населення — одночасно і виробник матеріальних благ, і їх споживач (див. Народонаселення ). У сферу вивчення Р. н. входять також багато явищ, не відношуваних безпосередньо до виробничої сфери, але істотна з точки зору відтворення самого населення (забезпечення здоров'я, виробництв, підготовка молодих кадрів і т.п.). Важливі вихідні дані Р. н. отримує від демографія, яка показує географічні аспекти природного і механічного руху населення. Р. н. використовує також експедиційні спостереження і обстеження. Р. н. вивчає і матеріальні форми проживання — типи жител в їх просторових відмінностях характер планування, інженерного устаткування населених пунктів і т.п., оскільки всі ці межі отримують віддзеркалення в регіональних особливостях матеріальної подоби міських і сільських поселень. Розміщення населення як по країні, так і усередині її районів, територіальна організація населення в основі своєю визначаються характером і географією виробництва. Людність окремих населених пунктів зазвичай пов'язана з їх народно-господарськими функціями, щільність населення районів відображає міру їх господарського розвитку. Розміщення населення, що в той же час склалося, надає у свою чергу дію на географію виробництва. Природне середовище впливає на розселення головним чином через виробництво. Р. н. вивчає системи і структури — форми розселення в їх зв'язках з просторовим характером виробництва і особливостями географічного середовища, економіко-географічними умовами зайнятості населення, його міграціями. Останні поряд з відмінностями в природному прирості населення визначають хід його територіального перерозподілу. Видне місце приділяється класифікації і типології населених пунктів.
При плановому соціалістичному господарстві в практичні завдання Р. н. входять кількісна і якісна оцінка трудових ресурсів і відшукання форм розселення, що найбільш відповідають вимогам розвитку виробництва, а також побутовим і культурним потребам населення. Вивчення умов проживання населення в різних природно-географічних районах визначає круг зв'язків Р. н. з географією медичної . До Р. н. тісно примикають і незрідка переплітаються з нею дослідження по етнографії, економіці праці. Важливе значення має розробка методів складання карт населення.
В СРСР для Р. н. характерний тісний зв'язок з практикою територіального планерування і районування, проектно-дослідницьких робіт по містобудуванню, освоєнню і заселенню нових районів, раціоналізації землекористування і територіальної організації міського і сільського розселення; тісні контакти Р. н. з районним плануванням. Усередині радянської Р. н. сформувалися окремі напрями досліджень: по загальних проблемах (роботи Р. М. Кабо, В. В. Покшишевського і ін.) і по спеціальних проблемам — по географії міст (Д. І. Богорад, Ст Р. Давидович, О. А. Константінов, Г. М. Лаппо і ін.), по географії сільського розселення (С. А. Ковальов і ін.), по етногеографії (С. І. Брук, В. І. Козлов і ін.), по картографуванню населення (В. П. Коровіцин і ін.), по географії населення крупних регіонів (Ст Ст Горобців, Ст Ш. Джаошвілі), по вживанню в Р. н. математичних методів (Н. І. Блажко, Ю. В. Медведков і ін.). Всі ці напрями отримали віддзеркалення в роботі двох міжвідомчих нарад по Р. н. (1962 і 1967).
В зарубіжних соціалістичних країнах Р. н. вирішує в принципі ті ж завдання, що і в СРСР. Географи цих країн активно беруть участь у вирішенні народно-господарських проблем. Так, географи Польщі взяли участь в рішенні великої планової задачі посилення економічного розвитку невеликих міст — колишніх містечок, функції яких в перші роки соціалістичного будівництва були розвинені недостатньо.
Для буржуазних робіт по Р. н. характерне змазування соціальних аспектів. На розробку буржуазними ученими питань Р. н. незрідка великий вплив роблять концепції географічного детермінізму, або біологизма, із застосуванням аналогії між соціально-економічними стосунками і стосунками, що існують в рослинному і тваринному співтовариствах. Проте в деяких роботах буржуазних географів міститься коштовний фактичний матеріал, а окремі питання трактуються з прогресивних позицій. Найбільшою популярністю користується французька школа географії «людини» .
Найбільшими установами, що займаються вивченням проблем Р. н. у СРСР, є Інститут географії АН(Академія наук) СРСР, Інститут етнографії АН(Академія наук) СРСР. Вивчення цих питань ведеться також на географічних факультетах ряду університетів і педагогічних інститутів.
Літ.: Воєйков А. І., Розподіл населення Землі залежно від природних умов і діяльності людини, «Ізв. Російського географічного суспільства», 1906, т. 42, ст 2—3; «Питання географії», сб.(збірка) 5, М., 1947; сб.(збірка) 14, М., 1949; сб.(збірка) 38, М., 1956; сб.(збірка) 45, М. 1959; сб.(збірка) 56, М., 1962; сб.(збірка) 66, М., 1965; сб.(збірка) 71, М., 1966; Географія населення в СРСР. Основні проблеми, М. — Л., 1964; Покшишевський Ст Ст, Географія населення в СРСР, М., 1966 (Підсумки науки. Серія Географія, ст 10); Географія населення і населених пунктів СРСР, Л., 1967; Наукові проблеми географії населення, М., 1967; Козлів Ст І., Динаміка чисельності народів, М., 1969; Маріаньський А., Сучасні міграції населення, пер.(переведення) з польськ.(польський), М., 1969; Ковальов С. А., Сільське розселення, М., 1963; Beanjou.-Garnier J., Géographie de la population, t. 1—2, P., 1956—58: Kiełczewska-Zaieska М., Geografia osadnictwa. Zarys problematyki, Warsz., 1969.
