Географія політична , вивчає територіальне розставляння і співвідношення політичних сил як усередині країн, так і між окремими країнами і групами країн у зв'язку з їх соціально-економічною структурою, питання територіального формування країн і держав, їх державних кордонів, історичних областей, адміністративного пристрою.
Сов. географи зазвичай розглядають Р. п. як невід'ємну складову частину економічній географії; деякі учені вважають Р. п. самостійною географічною дисципліною, пов'язаною з економічною географією. Деякі буржуазні учені незрідка відривають Р. п. від економічної географії, що неминуче веде до ігнорування і навіть спотворення соціальної суті Р. і.
Апологети імперіалізму намагаються трактувати проблеми Р. п. з позицій лженаукової політичної концепції — геополітіки .
В Росії термін «Г. п.» вперше застосував Ст Н. Татіщев, користувався їм і М. Ст Ломиносів. У 1758—72 був опублікований перший підручник по політичній географії, складений І. М. Гречем і С. Ф. Наковальніним. У географічних працях, виданих в останній чверті 18 ст і протягом 19 ст, питання Р. п. отримали найбільше віддзеркалення в соч.(вигадування) А. Н. Радіщева, П. І. Челіщева, До. І. Арсеньева, До. Ф. Германа і П. П. Семенова-Тян-Шанського.
Р. п. придбала особливе значення в період загальної кризи капіталізму. Р. п. в СРСР і ін. соціалістичних країнах вивчає сучасну політичну карту світу і окремих країн, виходячи з основного вмісту сучасної епохи — переходу від капіталізму до соціалізму, боротьби двох протилежних суспільних систем.
Для розвитку радянською Р. п. основоположне значення поряд з творами К. Маркса і Ф. Енгельса мали праці В. І. Леніна «Розвиток капіталізму в Росії» (1899), «Нові дані про закони розвитку капіталізму в землеробстві» (1915), «Імперіалізм, як вища стадія капіталізму» (1916), «Держава і революція» (1917) і ін. У першому з названих праць В. І. Ленін вперше науково обгрунтував ділення Росії на економічні райони, в другому — ділення США на промислову Північ, колонізуємий Захід і рабовласницький Південь. У працях Ст І. Леніна економічний район показаний як категорія суспільно-історична, нерозривно пов'язана із способом виробництва матеріальних благ. Велике значення для розвитку Р. п. в СРСР мали вирішення партійних з'їздів, конференцій і пленумів ЦК КПРС, що містять науковий аналіз світового економічного і соціально-політичного розвитку.
Значний внесок у розвиток Р. п. внесений сов.(радянський) географами. У їх роботах показаний вплив політіко-географічного положення країн і районів на розселення населення, розвиток і розміщення продуктивних сил. Вивчення політичної карти світу ведеться з врахуванням розділення світу на групи країн: соціалістичні, розвинені капіталістичні, такі, що розвиваються (з виділенням серед останніх країн соціалістичної орієнтації).
Сов. Р. п. піддає критиці і викриттю реакційні політіко-географічній концепції буржуазною Р. п. і в те ж час досліджує прогресивні явища в політіко-географічніх роботах низки вчених капіталістичних країн.
Серед праць радянських географів питання Р. п. представлені в роботах Н. Н. Баранського, І. А. Вітвера, І. М. Маєргойза, А. Р. Мілейковського, Би. Н. Семевського. Цим питанням приділяється велика увага в роботах вчених зарубіжних соціалістичних країн: Ш. Радо (Угорщина), Х. Занке (ГДР), Ю. Барбага (Польща), А. Нуньес Хименес (Куба) і ін. Серед географів капіталістичних країн, що досліджують Р. п. з марксистських позицій, виділяються роботи П. Жоржа (Франція).
Літ.: Ленін Ст І., Імперіалізм, як вища стадія капіталізму, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 27; Вітвер І. А., Історіко-географічне введення в економічну географію зарубіжного світу, 2 видавництва, М., 1963; Семевський Би. Н., Політична географія як складова частина економічної географії, в кн.: Питання теорії економічної географії, Л., 1964; Шигер А. Р., Політична карта світу (1900—1960). Довідник, М., 1961.
