Демографія (від греч.(грецький) demos — народ і ...графія ), наука, що вивчає населення і закономірності його розвитку в суспільно-історичній обумовленості. Останнє означає, що Д. відноситься до суспільних наук. Центральне місце в Д. займає дослідження відтворення населення, тобто процесу зміни одних груп людей іншими. Відтворення населення відбувається раніше всього унаслідок природної зміни поколінь, тобто через народжуваність і смертність, або так званого природного руху населення. Населення окремих територій міняється також унаслідок прибуття людей з ін. територій (імміграція) і вибуття їх на ін. території (еміграція), разом створюючих міграцію, або механічний рух населення. Нарешті, зміна населення здійснюється і шляхом переходу людей з одного стану в інше (з одних груп в інших) по мірі зміни їх віку, сімейного стану, числа дітей (демографічна мобільність) або рівня освіти, професії, соціального положення і т.д. (соціальна мобільність). Т. о., в широкому трактуванні відтворення населення полягає в зміні його чисельності, складу і розміщення під впливом демографічних процесів — природного руху, міграції і мобільності населення. Самостійне значення в Д. має процес формування, розвитку і розпаду сімей. Зміни населення і його частин розглядаються в Д. не лише у кількісному, але і в якісному аспекті, наприклад не лише збільшення числа фахівців і пов'язана з ним зміна професійної структури населення, але і підвищення рівня їх підготовки, не лише зміна чисельності людей певного віку, але і їх фізичний розвиток і т.д. Різні ознаки людей служать в Д. як для характеристики всього населення, так і для виділення конкретних його груп як самостійний об'єкт дослідження.
Хоча всі процеси зміни населення складаються з подій в житті окремих людей, Д. досліджує їх як масові процеси, що охоплюють сукупності випадків народження, смерті або переходу з одного стану в інше.
Вивчаючи взаємозв'язки демографічних процесів між собою, їх залежність від соціально-економічних явищ, а також соціально-економічні наслідки розвитку населення, Д. розкриває закони і закономірності руху населення. Відтворення населення, що протікає в конкретному суспільному середовищі, визначається соціально-економічними умовами життя суспільства. «Умови розмноження людини, — пісал Ст І. Ленін, — безпосередньо залежать від пристрою різних соціальних організмів...» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 1, с. 476). Д. не упускає з вигляду біологічну природу самих людей і взаємодія населення з природним середовищем. Головне ж для Д. полягає у взаємодії населення з суспільним розвитком. Це витікає, по-перше, з вирішального значення соціально-економічних чинників, тих подій в житті людей, з яких складаються демографічні процеси; по-друге, з ролі населення в розвитку суспільства (особливо працездатного населення, його знань і навиків як головної продуктивної сили). В той же час населення — суб'єкт всіх економічних і ін. суспільних явищ; задоволення його потреб є кінцевою метою виробництва. Через це закон, що розкриває співвідношення між розвитком продуктивних сил в певній суспільній формі і населенням як їх головний елемент, входить в систему економічних законів і є в той же час для Д. вихідним законом, під його впливом протікають досліджувані Д. явища і процеси. Економічний закон народонаселення і визначувані їм демографічні процеси повинні розглядатися в нерозривному зв'язку зі всією системою загальносоціологічних і економічних законів даної суспільної формації. Марксистська Д., що вивчає процес відтворення населення, діалектично виходить з того, що на цей процес впливають базис і надбудова, причому вирішальний вплив робить базис. Д. встановлює ряд закономірностей, що відносяться до взаємозв'язку відтворення населення і його структури, зокрема зміни народжуваності і смертності залежно від вікової структури, а також зміни віково-статевої структури залежно від характеру відтворення і ін. демографічних процесів. Особливе значення має з'ясування характеру впливу на відтворення населення комплексу соціально-економічних, політичних, культурних, юридичних, релігійних і побутових чинників, а також їх вплив на міграцію і соціальну мобільність. Розвивається також аналіз соціально-психологічних чинників брачності і плодючості.
Д. досліджує не лише вплив закону народонаселення і соціально-економічних процесів взагалі на відтворення населення, але і зворотний вплив зростання народонаселення на розвиток суспільства. Особливо важливе місце займає тут глибоке дослідження складу і руху трудових ресурсів, а також вивчення населення як маси споживачів. Це напрям досліджень інколи виділяють під назвою «Економічною Д.».
Оскільки демографічні процеси роблять вплив на соціально-економічний розвиток, зокрема на розвиток економіки, правомірне завдання визначення найбільш вигідного (оптимального) перебігу цих процесів. Вужче поняття демографічного оптимуму означає деяку найкращу чисельність або віково-статевий склад населення, інколи найбільш вигідні темпи його зростання. З'ясування оптимальних кордонів демографічних процесів не слід ототожнювати з буржуазною теорією «оптимуму населення», що намагається пояснити соціальну нерівність і бідність надлишком або недоліком людей.
Одне із завдань Д. — розробка на підставі вивчення закономірностей відтворення населення демографічної політики, або політики населення: системи заходів, направлених на те, щоб максимально наблизити перебіг демографічних процесів до оптимального. Політика населення в широкому сенсі слова повинна робити вплив не лише на зміну чисельності населення, але і на всі демографічні процеси. Ця дія може бути прямою (обмеження законодавчим шляхом міграції, стимулювання браків або дітородіння, планерування підготовки фахівців) або непрямою (підвищення рівня життя там, куди потрібно залучити населення, створення умов для збільшення числа дітей в сім'ї, пропаганда тих або інших професій). Для обгрунтування політики населення важливе не лише знання закономірностей тих демографічних процесів, на які вона покликана впливати, але і оцінка можливого ефекту тих або інших заходів, а також їх наслідків.
Демографічні процеси обумовлені певними стосунками, що складаються в житті людей, перш за все суспільними. Тому Д. у вивченні населення тісно пов'язана з рядом ін. наук — політичною економією, медициною, етнографією і ін. Проте вона не замінює ці науки і не розчиняється в них, т.к. єє інтереси незмінно зосереджені на вивченні совокупностей людей, вступаючих в ті або інші стосунки, і закономірностей зміни цих совокупностей. Так, політична економія розглядає стосунки людей в процесі виробництва. Для неї зростання чисельності пролетаріату, наприклад, є слідство і важлива межа розвитку капіталізму. У Д. же цей процес розглядається як особливість відтворення соціальної структури населення. Національні стосунки, закономірності формування етнічних общностей вивчаються етнографією. До сфери Д. відноситься етнічна структура населення і її відтворення, демографічні процеси в етнічному розрізі. Т. о., Д. стосується вказаних раніше стосунків постільки, поскільки вони впливають на відтворення населення або окремих його груп. Характеристики самих груп — їх структура і особливості їх відтворення стають спеціальністю Д., яка тут діє вже повністю на своєму власному грунті. Загальною основою марксистсько-ленінської методології пізнання закономірностей відтворення населення служать діалектичний і історичний матеріалізм і марксистсько-ленінська політична економія. Марксистський діалектичний метод передбачає розгляд демографічних процесів як невід'ємній частині загальних закономірностей розвитку природи і суспільства в їх взаємозв'язку, русі і розвитку. В той же час Д. користується і специфічними методами. Оскільки демографічні процеси — масові явища, первинне значення в Д. набувають методів кількісного вивчення масових явищ, тобто статистичні методи, вживані для збору, обробки і аналізу даних про населення. З питання про співвідношення Д. і демографічної статистики існують різні точки зору. Інколи Д. невірно ототожнюють з демографічною статистикою . Подібно до ін. галузям статистики у відповідних науках, демографічна статистика грає в Д. роль одного з її методів, як говорив В. І. Ленін про статистику в цілому — «... одного з наймогутніших знарядь соціального пізнання...». Демографічна статистика поставляє факти, на які спирається Д. у своїх дослідженнях.
Опис структури, розміщення і рухи населення на основі статистичних даних про йому інколи називають описовою (дескриптивною) Ä.
Велике значення в Д. мають методи математики. Математичні прийоми дослідження совокупностей, що відтворюються, були вперше розроблені саме стосовно завдань Д. і лише потім стали застосовуватися в ін. областях (відтворення масового устаткування, теорія надійності, теорія масового обслуговування і ін.). У Д. розроблені математичні моделі, що дозволяють вивести характеристики відтворення населення (фактичні або граничні) із заданих умов, що відносяться до так званого режиму його відтворення: системи повозрастних показників плодючості і смертності, вірогідності переходу з одного стану в інше і т.д. Ці моделі використовуються, зокрема, для прогнозів населення і його перспективного числення. Математичні методи, вживані для вивчення відтворення населення, інколи виділяють під назвою «Математичною Д.». Широкі перспективи вживання математики в Д. відкриває сучасна обчислювальна техніка.
Специфіка демографічних процесів, зокрема природного руху населення, привела до розробки ряду спеціальних демографічних методів дослідження — методу гіпотетичного покоління, що відображає закономірності відтворення в даний момент за допомогою набору вікових показників для осіб різних поколінь, методу когорт, або дослідження відтворення реального покоління людей, методів так званої потенційною Д., оперуючою численностямі не людей, а человеколет майбутнього життя, і ін. Поряд з перерахованими методами Д. не лише допускає, але і вимагає вживання абстрактно-аналітичного методу взагалі, поєднання індукції і дедукції. У Д., як і в ін. галузях науки, необхідно формулювати гіпотези, перевіряти їх фактами, досягати на цій основі наукових узагальнень. Т. о., методологія демографічного дослідження передбачає єдність теоретичного аналізу, статистичного виміру, наукового прогнозу і визначення практичної політики.
Родоначальником науки Д. вважається англійський вчений Джон Граунт (1620—74); на підставі записів про смерті в Лондоні за ряд років він вперше спробував побудувати «лінію дожітія» — основу таблиць смертності і сформулювати деякі закономірності руху населення. Проблеми населення і його взаємозв'язки з економікою розглядали В. Петті і Г. Кинг (Великобританія), а услід за ними А. Депарсье (Франція) і ін. У 18 ст ці дослідження були розвинені із застосуванням математичних методів В. Керсебомом (Голландія), П. В. Варгентіном (Швеція), Л. Ейлером (Росія) і ін. Істотний крок в самій постановці завдання вивчення закономірностей природного руху населення, незалежно від їх теологічної трактування, був зроблений І. П. Зюсмільхом (Німеччина). На рубежі 19 ст з посиленням класової боротьби отримали розвиток вульгарні буржуазні апологетичні теорії. Услід за рядом робіт [Дж. Таунсенду (Великобританія), Би. Франкліна (США)] з'являється «Досвід про закон народонаселення» Т. Р. Мальтуса (Великобританія). Суть його поглядів отримала назву мальтузіанство . Це учення засноване на помилковій ідеї, ніби причиною убогості мас в суспільстві, заснованому на експлуатації, є не суспільний устрій, а нібито надмірне зростання населення.
В 19 ст повсюдно налагоджувався регулярний облік населення і розширилися можливості аналізу фактичних даних про нього. Працями статистиків [А. Кетле (Бельгія), Же. Бертільона (Франція), У. Фарра (Великобританія), Ст Лексиса і Г. Ф. Кнаппа (Німеччина) і багатьох ін.] розвиваються методи кількісного виміру і аналізу демографічних процесів. У 1855 в назві роботи французького ученого А. Гийара з'являється термін «Д.», яку він визначав як «природну і соціальну історію людського роду». В кінці 19 ст, поряд з концепціями народонаселення в рамках економічних теорій, з'являються буржуазні теорії розвитку населення [Г. Спенсера (Великобританія), Ст Зомбарта (Німеччина) і ін.], а пізніше — власне демографічні теорії, що пояснюють причини демографічних змін з біологічних позицій [А. Дюмона (Франція), Р. Пірла (США) і ін.]. Розробляється математична теорія відтворення населення, важливий вклад в яку був внесений Ст Борткевічем і Р. Кучинським (Німеччина), А. Лоткой (США).
В Росії перші демографічні роботи, присвячені смертності і брачності, належать Д. Бернуллі. Глибокі ідеї про закони розвитку і політиці населення були висловлені М. Ст Ломоносовим. У 18 — початку 19 вв.(століття) демографічні дослідження на підставі вітчизняних матеріалів велися в АН(Академія наук) (І. Ф. Герман ). У 19 ст вивчення населення проводилося в руслі статистики, що складається, і пов'язано було головним чином з дослідженнями смертності (До. Ф. Герман, Ст І. Гребінників і ін.). Видатне місце у вітчизняній Д. займають роботи Ст Я. Буняковського.
Питанням теорії народонаселення велику увагу приділяли марксисти А. Бебель, Р. Ст Плеханов. Особливо важливе значення для розвитку марксистської теорії народонаселення мають праці Ст І. Леніна, зокрема характеристика аграрного перенаселення, критика закону того, що убуває родючості грунту, критика мальтузіанства і неомальтузіанства кінця 19 — почала 20 вв.(століття), розкриття Леніном дрібнобуржуазної суті цього учення. Для розвитку Д. у роки Радянської влади характерні глибокі дослідження демографічних процесів, розробка методів аналізу відтворення населення, критика реакційних теорій народонаселення. Видне місце в демографічних дослідженнях займають роботи М. Ст Птухи, С. А. Новосельського, Ст Ст Паєвського, Ю. А. Корчака-Чепурковського і ін.
Розвиток науки Д. має важливе ідеологічне, політичне і практичне значення. Сучасний етап демографічних досліджень характеризується гострим зіткненням буржуазною і марксистською Д., особливо у зв'язку з прискоренням після 2-ої світової війни 1939—45 зростання населення країн Азії, Африки і Латинської Америки, що розвиваються, що отримав назву демографічного вибуху. Це явище, що викликало у всьому світі хвилю мальтузіанстві і неомальтузіанських настроїв, ставить перед марксистською Д. важливе ідеологічне завдання. У викритті буржуазних поглядів марксистська Д. виходить з того, що відсталість цих країн і трудності їх економічного розвитку викликані не зростанням населення, а важкою спадщиною колоніалізму, відсталістю економіки, збереженням в ній феодальних і дофеодальних меж. Економічний і соціальний розвиток в цих країнах гальмується головним чином віджилими формами соціального пристрою. Зберігає своє значення і завдання викриття буржуазно-реакційних спроб виправдання з демографічних позицій воєн і гонки озброєнь.
Вивчення населення, його складу і розміщення, закономірностей його відтворення, передбачення майбутнього перебігу демографічних процесів особливо важливі в країнах соціалізму, де зростаючі запити людини стоять в центрі уваги суспільства. Звідси велике практичне значення досліджень, що ведуться в Д. для планерування народного господарства. Див. також Народонаселення, Народонаселення закон, Міграція населення .
Літ.: Маркс До., Капітал, т. 1, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 23, гл.(глав) 23; його ж, Теорії додаткової вартості (IV том «Капіталу»), там же, т. 26, ч. 2, гл.(глав) 9; його ж, Лист Кугельману від 27 червня 1870 р., там же, т. 32; Енгельс Ф., Положення робочого класу в Англії, там же, т. 1; його ж, Лист К. Каутському від 1 лютого 1881 р., там же, т. 35; Ленін Ст І., Розвиток капіталізму в Росії, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 3, гл.(глав) 3, разд.(розділ) 1 — 10, гл.(глав) 7, разд.(розділ) 2; його ж До характеристики економічного романтизму, там же, т. 2, гл.(глав) 1, разд.(розділ) 3, 9; його ж, Робочий клас і неомальтузіанство, там же, т. 23; Програма КПРС, М., 1971, ч. 1, разд.(розділ) 2,6,7, ч. 2, введення, разд.(розділ) 1,2 і 3; Козлів Ст С., Природний рух населення капіталістичних країн Європи, М., 1959; Смульовіч Би. Я., Критика буржуазних теорій і політики народонаселення, М., 1959; Птуха М. Ст, Нариси за статистикою населення, М., 1960; Урланіс Би. Ц., Війни і народонаселення Європи, М., 1961; його ж, Динаміка і структура населення СРСР і США, М., 1964; Валентей Д. І., Теорія і політика народонаселення, М., 1967; Курс демографії, під ред. А. Я. Боярського, М., 1967; Коростельов Р. М., Зростання народонаселення і суспільний прогрес, Свердловськ, 1968; Болдирев Ст А., Економічний закон населення при соціалізмі, М., 1968; Козлів Ст І., Динаміка чисельності народів, М., 1969; Корчак-Чепурковський Ю. А., Вибрані демографічні дослідження, М., 1970.
