Міграції населення
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Міграції населення

Міграції населення, переміщення населення, пов'язані із зміною місця проживання. М. н. є одній з найважливіших проблем народонаселення і розглядаються не лише як просте механічне пересування людей, а як складний суспільний процес, що зачіпає багато сторін соціально-економічного життя. М. н. зіграли видатну роль в історії людства, з ними пов'язані процеси заселення, господарського освоєння землі, розвитку продуктивних сил, освіти і змішення рас, мов і народів. (Про первинне заселення Землі і розселення людини див.(дивися) Земля, розділ Чоловік і Земля.) М. н. мають всілякі аспекти; їх характер і структуру, наслідки, які вони викликають, досліджують ряд наук, — демографія, економіка, географія, соціологія, статистика етнографія і ін. Прикладне значення мають дослідження М. н. для цілей загальноекономічного і регіонального планерування, використання трудових ресурсів.

  Розрізняють М. н. зовнішні (міжконтинентальні і міждержавні) і внутрішні (внутрідержавні): міжрайонні і переселення населення з сільської місцевості в міста (див. Урбанізація ). М. н. можуть бути постійними (переміщення на постійне або тривале місце проживання, див.(дивися) Імміграція населення, Еміграція населення ) і тимчасовими, сезонними (переїзд на відносно короткий термін). Статистика ООН(Організація Об'єднаних Націй) визнає мігрантами осіб, що проживають на новому місці більше 6 мес . Інколи к М. н. відносять туризм курортні поїздки, паломництво і ін., що, проте, неправильно, бо тут немає зміни місця проживання. Також не можна відносити к М. н. так звану маятникову міграцію — далекі щоденні поїздки на роботу.

  З кожною суспільною формацією пов'язані специфічні форми і причини М. н., об'єми і напрями міграційних потоків. До найраніших М. н. відносяться стихійні розселення древніх племен, що продовжувалися тисячоліттями, по всьому земній кулі, що носили мирний характер освоєння нових територій. Пізніше, в епоху розпаду первіснообщинного устрою, з розвитком виробництва і зростанням населення, масові пересування його відбувалися в результаті зіткнення племен; все це супроводилося освітою і руйнуванням раннеклассових держав, формуванням нових народів. В кінці античного часу і на початку середньовіччя у результаті Великого переселення народів сталося змішення різних племен, що зробило вирішальний вплив на формування сучасного етнічного складу європейського населення. В період феодалізму масові М. н. були пов'язані з втечею селян від крепостнічеського гніту на вільні землі, а також з примусовим переселенням кріпаків на захоплені феодалами землі.

  Зовнішні (крупні міжконтинентальні) М. н. послідували після Великих географічних відкриттів . У епоху первинного накопичення капіталу ці М. н. були пов'язані з колонізацією відкритих і захоплених європейцями земель в Америці, Азії і Африці, винищуванням і витісненням корінного населення в глиб країни. У 16—18 вв.(століття) значна частина Америки була заселена вільними переселенцями з Європи і неграми-невільниками з Африки; до початку 19 ст ввезення рабів перевищував приплив вільних людей (див. Колонізація, Рабство ).

  З розвитком капіталізму впродовж 19 ст об'єм М. н. зростає. Посилюються міждержавні М. н., породжені відносним перенаселенням одних країн і браком робочих рук в ін. країнах. Основними вогнищами тяжіння мігрантів сталі США і Канада, в меншій мірі — Австралія і Нова Зеландія, окремі країни Південної Америки — Аргентина, Бразилія, а також Південна Африка. Для переселенської М. н. періоду розвиненого капіталізму було характерне те, що спочатку, аж до 90-х рр. 19 ст, міграційний потік виходив з промислово розвинених капіталістичних країн Європи — Великобританії, Нідерландів, Німеччини, скандінавських країн, а потім, з кінця 19 ст, ще більш багаточисельний потік склали вихідці з менш індустріальних але охоплених аграрною кризою країн Південної і Східної Європи — Італії, Польщі, Угорщини, Росії і ін. (див. таблиці. 1). В. І. Ленін назвав ці два етапи «старою імміграцією» і «новою імміграцією» (див. «Капіталізм і імміграція робітників», в кн.: Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 24, с. 90). Найбільшій інтенсивності еміграція з Європи досягла в 1900—14 (за цей час виїхало близько 20 млн. чіл., майже 3 / 5 з них осіло в США). Після 1-ої світової війни 1914—1918 у міру розширення і поглиблення загальної кризи капіталізму, появи постійної армії безробітних М. н. різко скоротилися, т.к. натолкнулісь на обмежувальні законодавчі заходи з боку низки країн, особливо США і Австралії (т.з. рестрікционниє обмеження).

Таблиця. 1. — Еміграція з Європи, тис. чіл.

Годи

Всього

У тому числі з країн

Еміграція з Європи в США

«старої імміграції»

«нової імміграції»

1851—60

2697

2580

117

2453

1861—70

2825

2556

269

2065

1871—80

3144

2515

629

2272

1881—90

6994

4439

2555

4737

1891—1900

6090

2057

4033

3559

1901—10

12377

2876

9501

8136

1911—20

8852

2246

6606

4377

1921—30

«5925

2743

3182

2478

1931—39

1245

492

753

445

  Імміграція до Канади (головним чином з Європи) склала (тис. чоловік): 709,6 в 1851—75, 667,2 в 1876—1900, 521,5 в 1901—05, 932,0 в 1906—10, 1452,0 у 1911—14, 402,5 в 1915—19, 637,5 в 1920—1925, 731,5 в 1926—30, 86,3 в 1931—1935, 72,2 в 1936—40.

  В Азії в 1-ій третині 20 ст отримали розмах міждержавні М. н., пов'язані з масовим вербуванням дешевої робочої сили (головним чином в Китаї і Індії) для роботи на іноземних плантаціях в країнах Південно-східної Азії і Східної Африки.

  Наряду с М. н., у основі яких переважаюче значення належить соціально-економічним чинникам, в окремі періоди виникають М. н. по політичних причинах (утворення нових держав, зміна державних кордонів, політико-економічні перетворення в державах). Інколи істотна роль в М. н. грають національні і релігійні чинники.

  Великі розміри прийняли М. н. у час і після 2-ої світової війни 1939—1945. Значний контингент мігрантів склали біженці і переміщені особи. У підсумку поразки фашистської Німеччини з Польщі і Чехословакії було організовано переселено близько 9,7 млн. німців в ГДР(Німецька Демократична Республіка), ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) і Західний Берлін; відповідно в звільнені райони перемістилося близько 5 млн. поляків і близько 2,3 млн. чехів. При освіті на території тих, що були голений.(британський) колонії Індії двох незалежних держав — Індії і Пакистану обмін населення між цими державами, в основному за релігійною ознакою, охопив близько 16 млн. мусульман і індуїстів. Репатріація японців після війни до Японії з Китаю, Кореї і ін. районів Азії охопила близько 6,3 млн. чоловік.

  Після війни рестрікционниє обмеження в міждержавній М. н. ще більш посилюються (зокрема, з'являється спеціальний термін «небажаний іноземець»). На початку 1970-х рр. імміграція (з Європи) в США не перевищувала щорік 100—150 тис. чоловік а до Канади і Австралії — по 100 тис. З'явилася своєрідна М. н. в результаті переманювання висококваліфікованих фахівців, т.з. «витік мізків»; почало їй належало в 1930-х рр., коли США дістали монопольну можливість відбору учених — біженців з фашистської Німеччини.

  В 1960 — початку 70-х рр. широкий розвиток отримали М. н. з менш розвинених країн Європи в розвиненіші — ФРН(Федеральна Республіка Німеччини), Францію Великобританію, Нідерланди, Бельгію, Швейцарію (число мігрантів, головним чином некваліфікованих робітників, тут досягає в різні роки 5—8 млн. чоловік). Іммігранти в капіталістичних країнах, як правило, — найбільш низькооплачувана, експлуатована і безправна частина трудящих. Особливо важким виявляється положення іммігрантів, що відносяться до ін. расовим типам (індійців в ЮАР(Південно-африканська Республіка), мексиканців і пуерторіканцов в США і т.д.).

  Внутрішні М. н. у капіталістичних країнах викликаються переважно тими ж причинами, що і зовнішні: переселення у пошуках роботи з відносно перенаселених, малоземельних районів в знов освоювані райони, з сільської місцевості в міста, сезонні переміщення в сільській місцевості — на з.-х.(сільськогосподарський) роботи і в місто (отходнічество), переселення селян на вільні землі і ін. Внутрішні М. н. особливо поширені в країнах з обширною територією, всілякими географічними і економічними умовами. У США, наприклад, за даними 1960, близько 30% осіб жили поза тими штатами, де вони народилися; тут продовжується «вікове» посилення заселеності західних і південно-західних штатів, посилення сезонних перекочевок з.-х.(сільськогосподарський) робітників, переселення негрів з районів т.з. «чорного поясу» на північ країни, посилене тяжіння населення в крупні міста і агломерацію. У капіталістичних країнах Європи внутрішні М. н. порівняно невеликі. У країнах, що розвиваються, картина рухливості населення досить строката, але в цілому — чим вище рівень розвитку продуктивних сил, тим внутрішні М. н. сильніше.

  Основний вигляд сучасних внутрішніх М. н. — приплив населення з сільської місцевості в міста. З 1920 по 1970 в цілому в світі число городян виросло майже на 1 млрд. чіл., причому зверху 1 / 2 — за рахунок механічного припливу населення.

  В. І. Ленін надавав велике значення внутрішнім М. н. у Росії (див. Колонізація в Росії), що сприяв заселенню південних степових і лісостепових районів, Поволжья, Уралу і Сибіру, а також зростанню міст (з 16 до початку 20 вв.(століття) переселилося 25—30 млн. чоловік) (див. «Розвиток капіталізму в Росії», там же, т. 3, с. 553—602). У СРСР в умовах соціалістичного будівництва з ліквідацією класових протиріч, що породжують масові М. н., відходжують в минуле соціальні лиха, що вимушують населення залишати свою країну або рідні краї. Але М. н. не зникають, хоча їх види, форми, а головне причини корінним чином міняються. Державне планерування народного господарства створює передумови для організованого потоку мігрантів усередині країни, позбавляючи М. н. біс стихійності. Вони регулюються поруч або прямих, або непрямих економічних і соціальних важелів і покликані безпосередньо відповідати потребам народного господарства в раціональному розміщенні населення. У соціалістичних країнах відбувається посилений розвиток малоосвоєних районів, і в ці райони в першу чергу прямує міграція. У СРСР розмах внутрішньою М. н. пов'язаний з індустріалізацією і урбанізацією країни. У 1926—39 на Урал, до Сибіру, Казахстану, Середньої Азії, Далекий Схід переселилося близько 4,7 млн. людина. У роки Великої Вітчизняної війни 1941—45 сталися різкі територіальні зрушення в розміщенні населення у зв'язку з евакуацією в східні райони з окупованих районів і прифронтової смуги (за 1941—42 близько 20—25 млн. чоловік). У післявоєнний період продовжувалися М. н. у нові промислові райони, до новобудов, в райони освоєння цілинних земель (лише за 1959—1970 приплив до Казахстану і Середньої Азії склав 1,2 млн. чоловік). Високого рівня досяг процес урбанізації. За 1927—1969 міське населення СРСР виросло на 105,4 млн. чоловік; міграції припало на частку 59,7 млн. чоловік (див. також ст. Місто ).

 

  Літ.: Ленін Ст І., Розвиток капіталізму в Росії, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 3; його ж, Капіталізм і імміграція робітників, там же, т, 24; Маріаньський А., Сучасні міграції населення, пер.(переведення) з польськ.(польський), М., 1969; Покшишевський Ст Ст, Географія населення зарубіжних країн, М., 1971; Статистика міграції населення, М., 1973; Переселенців Ст І., Сучасна міграція населення в СРСР, в збірці: Народонаселення і економіка, М., 1967; Міграція сільського населення, М., 1970; Міграція населення РРФСР, М., 1973; Рибаковський Л. Л., Регіональний аналіз міграцій, М., 1973; International migrations, v. 1—2, N. Y., 1929—1931; International migration 1945—1957, Geneva, 1959.

  С. І. Брук.