Фізіко-географічне районування, система територіальних підрозділів земної поверхні (регіонів), що володіють внутрішньою єдністю і своєрідними межами природи; процес їх виявлення – одна з форм синтезу в фізичній географії . Ф.-г. р. можна визначити як особливий рід систематики природних територіальних комплексів і як метод виявлення індивідуальної специфіки окремих частин географічної оболонки (тоді як типологічний підхід у фізичній географії сприяє встановленню схожості природних територіальних комплексів, що дозволяє звести їх в класифікаційні групи – типи, класи, види і т. і.). Ф.-г. р. включає вивчення супідрядних природних територіальних комплексів (фізіко-географічніх країн, зон, районів і ін.) і складання їх всесторонніх характеристик; дослідження малих територіальних комплексів що входять до складу ландшафту географічного (урочищ, фацій), зазвичай не відноситься до Ф.-г. р., але деякі дослідники включають в сферу Ф.-г. р. природні територіальні комплекси всіх рангів. Районування може вироблятися по комплексу ознак, що охоплюють все або майже всі компоненти природного середовища (комплексне фізіко-географічне, або ландшафтне, районування), і по яких-небудь приватних ознакам – рельєфу, клімату, грунтам і т.п. (приватне, або галузеве, природне районування).
До 19 ст районування здійснювалося без наукової основи, по окремих найлегше уловимим зовнішнім ознакам (орографія, річкові басейни, політичні межі) і без чіткого розмежування на фізіко-географічне і економічне. Протягом 19 ст (особливо в 2-ій половині), коли інтенсивно формувалися приватні географічні дисципліни активізувалася розробка галузевих схем природного районування (кліматичного, біогеографічного і ін.). Як самостійний напрям виділяється економічне районування. Первинні теоретичні передумови для розробки комплексного Ф.-г. р. були створені роботами В. В. Докучаєва в кінці 19 ст Ідея природної зональності була покладена в основу перших схем Ф.-г. р. Європейської Росії (Р. І. Танфільев, 1897) і Азіатської Росії (Л.С. Берг, 1913). У початку 20 ст проблеми Ф.-г. р. почали широко обговорюватися і в зарубіжній (йому., англ.(англійський), амер.(американський)) географії (Е. Хербертсон, З. Пассарге і ін.).
В СРСР роботи по Ф.-г. р. окремих областей і республік широко розвернулися з 20-х рр. Поряд з принципом зональності в практику увійшов і принцип провінціальності (облік ролі довготно-кліматичних змін, а також крупних структур земної кори у формуванні регіональних відмінностей). З 1940-х рр. створено декілька варіантів Ф.-г. р. території СРСР (в т.ч. районування, виконане Радим з вивчення продуктивних сил при АН(Академія наук) СРСР із залученням інститутів АН(Академія наук) СРСР, 1947, схема районування географічного факультету МГУ(Московський державний університет імені М. Ст Ломоносова), 1968), а також всієї суші і окремих материків (Фізіко-географічній атлас світу, 1964). Складені багаточисельні детальніші схеми Ф.-г. р. для окремих політико-адміністративних, економічних і природних регіонів. Дослідження по Ф.-г. р. придбали прикладну спрямованість (наприклад, з 1956 силами ряду вузів здійснюється Ф.-г. р. СРСР для цілей сільського господарства). Значна увага питанням Ф.-г. р. приділяють географи і інших соціалістичних країн. З 1965 відбулося 3 міжнародних симпозіуму по цих проблемах (у ГДР(Німецька Демократична Республіка), Польщі, Чехословакії). Детальне Ф.-г. р. розроблено у ФРН(Федеральна Республіка Німеччини). Робилися спроби створити т.з. загальногеографічне районування, яке включало б як природні, так і соціально-економічні особливості різних територій.
Більшість сов.(радянський) географів виходитиме з визнання об'єктивного існування фізіко-географічніх регіонів, кожен з яких обкреслений природними кордонами, що мають більш менш чіткий характер. Цілісність і внутрішня єдність кожного окремого регіону визначаються спільністю історії його розвитку і географічного положення, єдністю багатьох природних процесів (наприклад, циркуляції атмосфери, вологообороту, міграції хімічних елементів) і просторовою зв'язаністю його окремих частин. Формуючись в процесі розвитку і диференціації земної поверхні, фізіко-географічні регіони мають свою історію і вік, що визначає необхідність історіко-генетічного підходу до районування.
На кожен регіон впливають зональні (визначувані широтним розподілом сонячної радіації на земній поверхні) і азональні чинники (особливості гіпсометричного положення, речового складу земної кори, рухів земної кори, співвідношення суші і моря). Тому теоретичну основу Ф.-г. р. складають закономірності територіальної фізіко-географічної диференціації. Одночасно в географічній оболонці безперервно діють процеси інтеграції, що зв'язують (за допомогою циркуляції повітряних мас, стоку, переміщення схилу твердого матеріалу, міграцій рослин і тварин) різнорідні ділянки земної поверхні в складні територіальні системи. Найбільш тісні і різносторонні. зв'язки спостерігаються між суміжними ділянками поверхні (між схилами і подножіямі гір, водоймищами і їх водозборами і т.п.). У міру збільшення розмірів і складності території і залежно від особливостей розташування її окремих частин по відношенню до пануючих повітряних мас, орографічних бар'єрів і т.п. «тіснота» географічних зв'язків зазвичай слабшає і міра просторової однорідності зменшується. Це викликає необхідність розрізняти фізіко-географічні регіони різного рангу і користуватися багатоступінчастою системою Ф.-г. р.
По зональних ознаках послідовно виділяються пояси фізіко-географічні, зони фізіко-географічні і підзони фізіко-географічні, по азональних – країни фізіко-географічні і області фізіко-географічні . Через неоднакову міру дії океанів на природу материків в межах останніх виділяються фізіко-географічні сектори (океанічні, перехідні від океанічних до континентальних, континентальні, різко континентальні). Між зональними і азональними одиницями районування існують складні співвідношення. Природа кожної зони набуває своєрідних меж в різних фізіко-географічніх країнах і областях, у зв'язку з чим утворюються похідні регіональні одиниці, що мають одночасно зональний і азональний характер, – зональні відрізки фізіко-географічніх країн, провінції фізіко-географічні . Завершуючим рівнем районування в багатьох схемах Ф.-г. р. служить район фізіко-географічній, що відповідає умові однорідності як в зональному, так і в азональному відношенні. На практиці в регіональних фізіко-географічніх характеристиках, що містять схеми районування, зазвичай застосовуються системи одиниць районування, при яких по черзі використовуються зональні і азональні ознаки (наприклад, країна – зона – область – провінція – район).
При Ф.-г. р. гірських територій ролі найважливішого критерію набуває структура висотній поясній : різним гірським провінціям і районам властиві специфічні ряди (спектри) висотних поясів, залежні від широтно-зонального і довготного положення того або іншого гірського піднімання, його абсолютної висоти, орієнтування хребтів і експозиції схилів.
Виділення одиниць Ф.-г. р. різного рангу, що супроводиться складанням їх текстових характеристик здійснюється як «зверху», так і «знизу», що є віддзеркаленням єдності процесів фізіко-географічної диференціації і інтеграції. Шляхом аналізу провідних (зональних і азональних) чинників регіональної фізіко-географічної диференціації з використанням всіляких картографічних матеріалів і літературних джерел, намічається принципова схема послідовного ділення території зверху «вниз», тобто від вищих рівнів Ф.-г. р. до нижчих. Потім ця схема уточнюється і деталізує «від низу до верху», тобто шляхом послідовної інтеграції простих природних комплексів в складніші (урочищ – в ландшафти, ландшафтів – в провінції і т.д.). Використання ландшафтних карт дозволяє визначити розміщення природних комплексів різного рангу і співвідношення між ними. Робляться спроби застосовувати статистичні методи для виділення «однорідних» регіонів, математично обгрунтувати проведення кордонів і т.п.
Будучи важливою основою для всестороннього комплексного обліку і оцінки природних умов і ресурсів, Ф.-г. р. використовується у всіляких практичних цілях (з.-х., інженерно-будівельних, транспортних, медичних, рекреаційних і ін.), а також при районних плануваннях . Практичне призначення того або іншого Ф.-г. р. визначає його детальність, а також цілеспрямованість характеристик отд.(окремий) регіонів, з акцентом на ті показники природного середовища, які істотні для вирішення даного завдання.
Літ.: Ісаченко А. Р., Основи ландшафтоведенія і фізіко-географічне районування, М., 1965; Мільков Ф. Н., Фізіко-географічній район і його вміст, М., 1956; Міхайлов Н. І., Фізіко-географічне районування, М., 1967; Прокаєв Ст І., Основи методики фізіко-географічного районування, Л., 1967; Сучасні проблеми природного районування, М., 1975; Фізіко-географічне районування СРСР, Огляд опублікованих матеріалів, М., 1960; Фізіко-географічне районування СРСР. Характеристика регіональних одиниць, М., 1968; Problemy regionalizacji fizyczno-geograficznej, Warsz., 1968; Theoretische Problerne der physisch-geographischen Raumgliederung, Brat., 1972,
