Франк Семен Людвігович [16(28) .1.1877, Москва, – 10.12.1950, біля Лондона], російський релігійний філософ і психолог. Вчився в Московському і Берлінському університетах. З 1912 приват-доцент Петербурзького університету, професор Саратовського (1917–21) і Московського (з 1921) університетів. У 1922 був висланий з Радянської Росії; жив в Германії (до 1937), у Франції (1937–45) і Великобританії (з 1945). От «легального марксизму» еволюціонував у напрямі релігійного ідеалізму, дотичного з екзистенціалізмом і феноменологією . Брав участь в збірці «Проблеми ідеалізму» (1902) і «Віхи» (1909). Основний мотив філософії Ф. – прагнення примирити раціональну думку і релігійну віру, причому зразки синтезу він шукає в традиціях апофатічеськой (негативною) теології і християнського платонізму, зокрема під впливом учень Миколи Кузанського і Вл. Соловьева (особливо концепції «всєєдінства»). У «онтологічній гносеології» Ф., що будується у дусі інтуїтивізму, раціональне знання заповнюється в релігійному «знанні життя» як якійсь формі цілісного існування людини, так що справжня «реальність» і «глибина» буття безпосередньо відкриваються людині зсередини лише в міру досягнення ним єдність особи. Пізнання здійснюється, по Ф., не через активність суб'єкта, що пізнає, а в акті самоуглубленія – через активність направленою на суб'єкт реальності, тобто «Абсолютного» (« Абсолютно-непостіжімого»). З позицій свого «надраціоналізму» різко виступав проти соціалізму як нібито крайній мірі «морально-суспільного раціоналізму».
Соч.: філософія і життя, СП(Збори постанов) Би, 1910; Предмет знання, П., 1915; Душа людини, М., 1917; Нарис методології суспільних наук, М., 1922; Живе знання, Берлін, 1923; Духовні основи суспільства, Париж, 1930; Незбагненне, Париж, 1939: Реальність і людина. Метафізика людського буття, Париж, 1956.
Літ.: Пам'яті С. Л. Франка, Мюнхен, 1954; Історія філософії в СРСР, т. 4, М., 1971.
