Фотографічна астрометрія, розділ астрометрія, присвячений методам вирішення астрономічних завдань за допомогою фотографій зоряного піднебіння. До завдань, вирішуваних Ф. а., відносяться: вимір небесних координат зірок, планет, штучних небесних тіл і др.; визначення власних рухів небесних об'єктів; вимір тригонометричних параллаксов зірок; вивчення рухів компонентів подвійних зірок і ін.
Методи Ф. а. засновані на визначенні емпіричної залежності між прямокутними координатами деякої групи зірок (т.з. опорних зірок), виміряними за допомогою координатно-вимірювальної машини на астронегативі, і екваторіальними небесними координатами цих же зірок, запозиченими з зоряного каталога . Ця залежність дозволяє по виміряних на фотознімку прямокутних координатах будь-якого ін. небесного об'єкту (зірки, планети і т.д.) визначити його екваторіальні координати. При обчисленнях координат небесних світил, званих астрометричною редукцією, беруть до уваги власні рухи опорних зірок, вносять виправлення спотворень, обумовлених рефракцією світла в атмосфері, річній і добовій аберацією світла, аберацією оптичних систем і ін. При астрометричній редукції широко застосовується Тернера метод .
Перші роботи по Ф. а. відносяться до 1857, коли Дж. Бонд виконав багатократне фотографування подвійної зірки Міцар і виміряв на фотографії позиційний кут компонентів. У 90-х рр. 19 ст методи Ф. а. набули великого поширення. Новий розділ Ф. а. виник з початком фотографічних спостережень штучних супутників Землі (ІСЗ) на початку 60-х рр. Одній з основних особливостей редукції фотографій проходжень супутників по зоряному піднебінню (спутникограмм) є необхідність обчислення точних моментів формування зображень швидко рухомого супутника на фотознімку (з точністю до 0,1–1 мсек ) . При спостереженнях слабких супутників, що не залишають помітного сліду на фотоемульсії, фотопластину (фотоплівку) переміщають у фокальній плоскості об'єктиву фотокамери услід за рухомим зображенням супутника, що дозволяє збільшити ефективну експозицію супутника. Необхідність обліку таких переміщень фотопластини відносно опорних зірок також є особливістю редукції спутникограмм.
Основним інструментом, вживаним у Ф. а., служить астрограф . Для спостережень ІСЗ(штучний супутник Землі), метеорів і деяких ін. небесних світил застосовуються ширококутні светосильниє астрографи, зокрема супутникові фотокамери .
Літ.: Дейч А. Н., Фотографічна астрометрія, в кн.: Курс астрофізики і зоряної астрономії, 3 видавництва, т. 1, М., 1973.
