Супутникова фотокамера, астрономічний інструмент для фотографічних спостережень ІСЗ(штучний супутник Землі). С. ф. є ширококутні фотографічної камери з об'єктивом великого діаметру, забезпечені швидкодіючим затвором і пристроєм для точної реєстрації моментів часу його відкриття і закривання.
Для забезпечення можливості фотографування швидко рухомого супутника в декількох точках орбіти під час одного нього проходження в зоні видимості наглядової станції С. ф., як правило, встановлюються на трьох- і чотиривісних монтуваннях (див. Монтування телескопа ), що дозволяють переходити від однієї точки фотографування до іншої простим поворотом камери лише довкола однієї осі. Тривісне монтування дає можливість апроксимувати видиму дорогу супутника великим довкола небесної сфери; в цьому випадку перша і друга осі є горизонтальним або екваторіальним монтуванням і служать для напряму третій осі, довкола якої здійснюється обертання самої камери, в полюс апроксимуючого великого круга. У чотиривісному монтуванні додаткова вісь дає можливість відхилювати оптичну вісь камери від перпендикуляра до третьої осі і т.ч. апроксимувати (точніше) видиму дорогу супутника малим довкола небесної сфери.
Оскільки більшість ІСЗ(штучний супутник Землі) є слабосвітними об'єктами і їх зображення у фокальній плоскості нерухомої камери швидко переміщається, то світловій енергії зазвичай виявляється недостатньо, щоб створити на фотоемульсії почорніння, положення якого можна було б вимірювати. Тому багато конструкцій С. ф. забезпечуються пристроями компенсації руху зображення супутника відносно фотоемульсії, що дозволяють збільшити таким дорогою ефективний час експозиції. Це досягається або повільним обертанням всій С. ф. услід за супутником під час фотографування, або рухом фотопластини (фотоплівки) з тією ж швидкістю, з якою рухається зображення супутника у фокальній плоскості .
В результаті фотографування супутника з допомогою С. ф. виходить фотознімок (спутникограмма), на якому у вигляді крапок (або рисок) зображаються окремі положення супутника на фоні зірок; виміри спутникограмм дозволяють з точністю, досягаючою 1", визначити напрям на супутник в моменти, що реєструються з точністю близько 1 мс .
Одна з перших С. ф. — Бейкера — Нанна камера — була сконструйована в 1957 в США і використовувалася Смітсоновськой астрофізичною обсерваторією для глобальних досліджень по супутниковій геодезії.
В СРСР для геодезичних і геофизичних досліджень, заснованих на спостереженнях супутників, застосовуються автоматизовані С. ф. АФУ-75, забезпечені чотиривісним монтуванням, механізмом руху фотоплівки для спостереження слабких супутників і т.з. екваторіальною платформою — механізмом, який в ході фотографування повертає камеру, імітуючи обертання її довкола полярної осі (що необхідне для здобуття зображень зірок у вигляді крапок). Камера забезпечена об'єктивом діаметром 210 мм і фокусною відстанню 736 мм . С. ф. АФУ-75 встановлені на станціях фотографічних спостережень в СРСР, а також в багатьох зарубіжних країнах, де вони працюють по наукових програмах Академії наук СРСР.
Найбільшою в СРСР є автоматична С. ф. ВАУ, встановлена на тривісному монтуванні і забезпечена дзеркально-лінзовим об'єктивом, створеним під керівництвом Д. Д. Максутова (діаметр дзеркала 1070 мм , фокусна відстань 700 мм ). Перехід від однієї точки фотографування до іншої здійснюється автоматично, за заздалегідь заданою програмою. Для спостереження слабких об'єктів передбачено обертання камери довкола третьої осі з швидкостями від 0" до 6000" у 1 сік .
Оригінальні конструкції С. ф. розроблені в США, Франції Великобританії, ГДР(Німецька Демократична Республіка), ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) і ін. країнах.
Літ.: Основи супутникової геодезії, М., 1974; Масевіч А. Р., Лозінський А. М., Фотографічні спостереження штучних супутників Землі, «Наукові інформації Астрономічної ради АН(Академія наук) СРСР», 1970, ст 18.
