Тернера метод, один із способів визначення положень світив на небесній сфері, вживаний в астрофотографії . Положення зірок, планет, штучних супутників Землі і ін. небесних світил визначаються на астронегативах (спутникограммах) відносно так званих опорних зірок — зірок, для яких екваторіальні координати відомі з каталогів. У Т. м. встановлюється математична залежність між системою прямокутних (ідеальних) координат опорних зірок, обчислених по їх відомих екваторіальних координатах, і системою квазіпрямокутних координат, виміряних на астронегативі. Т. м. запропонований Р. Х. Тернером в 1893.
В Т. м. залежність між ідеальними x, h і виміряними х в координатами небесних світил записується у вигляді статечних рядів (редукційних рівнянь Тернера):
де а, b, з..., a'', b ’, з ’ ...— редукційні коефіцієнти, звані постійними пластинки, які обчислюються способом найменших квадратів по системах рівнянь Тернера, складених для опорних зірок окремо для x і h. Отримані таким чином залежності використовуються для перетворення виміряних на астронегативі координат х і в досліджуваного світила в ідеальні координати x і h, за допомогою яких потім обчислюються його екваторіальні координати. Для сучасних ширококутних астрографов застосовуються ускладнені види редукційних рівнянь, наприклад,
,
де a ijkn — редукційні постійні пластинки, m — зоряна величина, з — характеристика спектрального класу зірки (аналогічна залежність і для координати h). Вигляд використовуваного при визначенні координат небесного світила редукційного рівняння залежить від якості поля астрографа і поставленого завдання. Так, в разі розташування визначуваного світила і опорних зірок на невеликій частині астронегативу обмежуються лише першими трьома (лінійними) членами рівнянь.
Літ.: Підобід Ст Ст, Нестеров Ст Ст, Загальна астрометрія, М., 1975.
