Аберація світла в астрономії, зміна напряму світлового променя, що йде від небесного світила, унаслідок скінченності швидкості світла і руху спостерігача відносно світила. А. с. викликає зсув видимого положення світила на небесній сфері.
При переміщенні спостерігача разом з приймачем світла, наприклад астрономічною трубою, променю світла, падаючому на об'єктив в крапці Про (мал.), потрібний деякий малий проміжок часу t, щоб пройті відстань від об'єктиву Про до хреста ниток Т, розташованого у фокальній плоскості об'єктиву. За цей час інструмент переміститься поступальною ходою у напрямі до точки А (апекс ) і займе положення О'' Т'', а зображення світила виявиться зміщеним по відношенню до хреста ниток убік, зворотну руху спостерігача. Щоб зображення світила попало на хрест ниток, необхідно обернути трубу у бік руху спостерігача на кут ОТО’=b, причому b, виражене в секундах дуги, визначається формулою
b = (206 264,8» u/c ) sin g,
де u — швидкість руху спостерігача, з — швидкість світла і g — кут між напрямами на світило і апекс. А. с. зміщує світило на небесній сфері до апексу, причому із збільшенням швидкості спостерігача зсув збільшується.
Розрізняють А. с.: добову, таку, що викликається обертанням Землі довкола своєї осі; річну, таку, що викликається рухом Землі довкола Сонця; вікову, таку, що є наслідком руху Сонячної системи в просторі. Добова А. с. зміщує світила до точки сходу на величину b = 0,319» cos j sin g, де j — географічна широта спостерігача. Річна А.с. зміщує світила до миттєвого апексу руху Землі довкола Сонця, так що протягом року зірка описує на небесній сфері невеликий еліпс. Річна А. с. рівна b = з sin g . Значення коефіцієнта з = 20,496» називається постійній аберації, прийнято Міжнародним астрономічним союзом в 1964 (раніше було прийнято 20, 47»). Річна А. с. відкрита і пояснена Дж. Брадлєєм в 1728. У віковій А. с. швидкістю рухи спостерігача є швидкість руху Сонця відносно зірок, яка практично не змінюється ні по числовому значенню, ні по напряму, так що зміни, що вносяться нею в координати кожної зірки, постійні і можуть не враховуватися.
При виведенні формули А. с. в спеціальній теорії відносності розглядається різниця у напрямі світлового променя в різних інерціальних системах відліку. Формула А. с. виходить як природне наслідок лоренцовських перетворень і в першому наближенні приводить до тих же результатів, що і класична теорія А. с., причому відповідна поправка до величини річної А. с. не перевершує 0,0005’’ і по крихті не враховується.
Літ.: Блажко С. Н., Курс сферичної астрономії, 2 видавництва, М., 1954; Куликів До. А., Фундаментальні постійні астрономії, М., 1956.
