Тонічне віршування (від греч.(грецький) tоnos — наголос), система віршування, в якій ритмічність створюється впорядкованістю появи ударних складів серед ненаголошених. Т. с. споживано переважно в мовах з сильним динамічним наголосом і редукцією (ослабінням) ненаголошених голосних — російському німецькому, англійському і ін. Усередині Т. с. розрізняються «чисто-тонічне» віршування, в якому враховується лише кількість наголосів у вірші, і силлабо-тонічне віршування, в якому враховується також і розташування наголосів у вірші; у російській термінології 18—19 вв.(століття) (Ст До. Тредіаковський, М. Ст Ломиносів) під Т. с. малася на увазі раніше всього силлабо-тоніку, в сучасній термінології — чиста тоніка. Між силлабо-тонікою і чистою тонікою можливий цілий ряд перехідних форм. 1) Строге силлабо-тонічне віршування засноване на чергуванні у вірші сильних і слабких місць, з яких на сильних може стояти фонологічний наголос, а на слабких не може. У двоскладових розмірах (ямб, хорей ) сильні місця розташовуються через один склад, в трискладових (дактиль, амфібрахій, анапест) — через два склади на третій; у деяких рідших розмірах (так званому логаеди ) розташування сильних місць серед слабких складніше, але і воно одноманітно повторюється з вірша у вірш.(вірш) 2) Менш строге силлабо-тонічне віршування допускає змінний складовий об'єм слабкого місця на початку вірша (так звані розміри із змінною анакрусой ):
«Ру салка пливла по річці блакитної,
Оза ряєма повним місяцем...»
(М. Лермонтов).
3) Дольника допускає змінний складовий об'єм (у 1—2 склади) слабкого місця також і в середині вірша:
«Входжу я в темн иє храми,
Здійснюю бідний обряд...»
(А. Блок).
4) Тактовік допускає для слабких місць в середині вірша складовий об'єм, що ще вільніше коливається (у 1—2—3 склади):
«Так ая була ніч, що в йшов Сив аш
І мертвим постелив ліжко...»
(Ст Луговськой).
5) Акцентний вірш вже зовсім не враховує складовий об'єм междуударних проміжків, належачи, таким чином, цілком до чисто-тонічного віршування:
«Страшне у мене горе.
Ймовірно — позбудуся сну...»
(Ст Маяковський).
Втім, і тут можливі форми більш врегульовані і менш врегульовані (равноударниє і неравноударниє, римовані і неримовані і ін.). У російській поезії з прадавніх часів існувало чистотонічеськоє віршування (акцентний вірш скоморохів, близький до тактовіку пісенний вірш); з 17 ст воно входить в письмову поезію, але скоро поступається місцем силлабічеському, а з 18 ст — строгому силлабо-тонічному віршуванню (так звана реформа Тредіаковського—ломоносова); вільніші форми Т. с. живуть переважно в імітаціях народного вірша («Казка про попа...», «Пісні західних слов'ян» А. С. Пушкіна). У 20 ст поступово входять у вживання дольник (А. Блок), тактовік (І. Сельвінський), акцентний вірш (Ст Маяковський).
Нині силлабо-тоніка і чиста тоніка в російському віршуванні практично равноправни, хоча перша все ж більш споживана.
