Соціальна гігієна в СРСР, соціальна гігієна і організація охорони здоров'я, комплексна наукова дисципліна, що вивчає стан здоров'я населення і окремих його груп, вплив соціально-економічних чинників на суспільне здоров'я і охорону здоров'я, форми і методи управління охороною здоров'я, розробляюча заходи охорони і зміцнення суспільного здоров'я. Це відрізняє С. р. від медико-біологічних і клінічних дисциплін, що вивчають організм здорового і хворого індивідуума. С. р. тісно пов'язана з суспільними науками (політичною економією, соціологією, демографією, загальною теорією управління і ін.) і зосереджує переважну увагу на соціальних умовах, вивчає співвідношення соціального і біологічного в медицині. Основний метод С. р. — статистичний. Крім того, застосовуються методи експертних оцінок, експерименту і моделювання, історичний, анкетування і ін.
Витоки С. р. пов'язані з дослідженням професійних хвороб, медіко-топографічнімі і санітарно-статистичними описами. У 2-ій половині 18 ст виникла система т.з. медичній поліції (І. П. Франк ) , що сприяла державним заходам регламентаційного характеру щодо охорони суспільного здоров'я. У 19 ст становлення С. р. пов'язано з розвитком капіталізму і буржуазно-демократичними революціями; у Великобританії, Франції, Німеччині і ін. країнах накопичуються матеріали про вплив умов праці і побуту на здоров'ї трудящих; застосовуються методи статистики; робляться спроби науково обгрунтувати заходи суспільної охорони здоров'я; виник термін «З. р.».
В Росії розвиток соціально-гігієнічних досліджень зв'язаний, крім того, з земською медициною . Основну роль в пропаганді соціально-гігієнічних поглядів грали журнал «Архів судової медицини і суспільної гігієни» і наукові медичні суспільства (Суспільство лікарок Казані і ін.); Ф. Ф. Ерісманом, Е. А. Осиповим, Н. І. Тезяковим, А. І. Шингаревим і ін. лікарками проводилися санітарно-статистичні дослідження різних соціальних груп населення.
В різних країнах з 2-ої половини 18 ст до 70-х рр. 19 ст окремі проблеми викладалися в курсах медичної поліції і суспільної гігієни, а в кінці 19 — початку 20 вв.(століття) — на кафедрах гігієни. Самостійні курси С. р. і суспільної медицини читали А. В. Корчак-Чепурковський в Києві (з 1906), А. І. Шингарев в Петербурзі (з 1908), Л. Телеки у Відні (з 1909), А. Гротьян в Берліні (з 1912) і т.д. Подальший розвиток С. р. проходіло під впливом класової боротьби пролетаріату в капіталістичних країнах і ідей соціал-демократії.
В СРСР основою С. р. стала методологія марксизму-ленінізму, принципи корінного вирішення соціально-гігієнічних проблем були детально розроблені в працях В. І. Леніна і включені в програми РСДРП (б), а потім РКП (6) і КПРС. Організаційна база С. р. — сов.(радянський) система охорони здоров'я, що спирається на соціально-економічні перетворення суспільства, направлені на ліквідацію соціальних джерел патології, і державні заходи щодо охорони суспільного здоров'я. Це визначило характерну особливість розвитку С. р. в умовах соціалізму — розширення її завдань і можливостей в розробці наукових основ лікувально-профілактичних заходів, сприяючих гармонійному розвитку фізичних і духовних сил людини, максимальному продовженню його життя. Розвитку С. р. і впровадженню профілактичного напряму в практичну лікарську діяльність і систему вищої медичної освіти сприяла діяльність кафедр С. р., створених в 1-м-коді (Н. А. Семашко, 1922) і 2-м-коді (З. П. Соловьевим, 1923) Московських університетах, і Державного інституту соціальної гігієни (з 1923) під керівництвом А. Ст Молькова. Потім кафедри С. р. були створені у всіх вищих медичних учбових закладах.
Провідний науковий центр з проблеми «Соціальна гігієна, організація і управління охороною» здоров'я — Всесоюзний науково-дослідний інститут соціальної гігієни і організації охорони здоров'я імені Н. А. Семашко міністерства охорони здоров'я СРСР (Москва). Дослідження в СРСР ведуться по проблемах: теоретичні питання С. р. і організації охорони здоров'я; соціальні умови і здоров'я населення; наукові основи економіки і планерування охорони здоров'я; автоматизована система планерування і управління охороною здоров'я; наукові основи організації медичної допомоги населенню; наукова розробка гігієнічного вчення і виховання населення і ін. За кордоном проблеми С. р. розробляються в інституті соціальної гігієни і організації охорони здоров'я НРБ(Народна Республіка Болгарія), Академії удосконалення лікарок ГДР(Німецька Демократична Республіка), інституті соціальної медицини і організації охорони здоров'я ЧССР(Чехословацька Соціалістична Республіка) і т.д. При Всесоюзному, республіканських і місцевих суспільствах гігієністів і санітарних лікарок функціонують секції С. р. Проблемами С. р. займаються Усесвітня організація охорони (з 1948) здоров'я, Міжнародна медична асоціація по вивченню умов життя і здоров'я (з 1951), Європейська асоціація соціальної медицини (з 1955).
В СРСР основний журнал, що систематично публікує статті по С. р., — «Радянська охорона здоров'я» (М., з 1942). Статті по С. р. друкують також «Гігієна і санітарія» (М., з 1922) і республіканські журнали — «Охорона здоров'я Російської Федерації» (М., з 1957) і ін. За кордоном — міжнародні журнали «Охорона» (Бухарест, з 1957) здоров'я, «Social science and medicine» (Oxf., з 1967): національні журнали «British journal of preventive and social medicine» (L., з 1947), «Public health reports» (Wash., з 1878), «Revue d''epidemiologie, medecine sociale et sante publique» (P., з 1953) і ін. Провідні реферативні журнали по С. р. — «Медичний реферативний журнал», розділ 16 — «Соціальна гігієна і організація охорони» (М., з 1956) здоров'я, «Excerpta medica», Sect. 17 — Public health, social medicine and hygiene (Amst., з 1955).
Викладання С. р. в СРСР передбачено на лікувальних, педіатричних і санітарно-гігієнічних факультетах медичних інститутів і здійснюється кафедрами С. р. і організації охорони здоров'я (з 1941 по 1966 — кафедри організації охорони здоров'я). У ін. країнах кафедри носять різні назви — С. р., соціальної медицини, організації охорони здоров'я, суспільної охорони здоров'я. Див. також Гігієна, Демографія, Охорона здоров'я, Медицина, Профілактика, Статистика санітарна .
Літ.: Смульовіч Би. Я., Критика сучасної буржуазної соціальної гігієни і медичної соціології, М., 1960; Петров Би. Д., Соціальна гігієна, в кн.: 50 років радянської охорони здоров'я, М., 1967; Семашко Н. А., Ізбр. проїзв.(твір), 2 видавництва, М., 1967; Баткис Р. А., Лекарев Л. Р., Соціальна гігієна і організація охорони здоров'я, М., 1969; Беліцкая Е. Я., Проблеми соціальної гігієни, Л., 1970; Солов'їв З. П., Питання соціальної гігієни і охорони здоров'я. Ізбр. твори, М., 1970; Лісицин Ю. П., Соціальна гігієна і організація охорони здоров'я. (Лекції), М., 1973; Суспільство і здоров'я людини, під ред. Р. І. Царегородцева, М., 1973; Керівництво по соціальній гігієні і організації охорони здоров'я, під ред. Н. А. Віноградова, 3 видавництва, т. 1—2, М., 1974; Венгрова І. Ст Шилініс Ю. А., Соціальна гігієна в СРСР. (Нарис історії), М., 1976; Серенко А. Ф,, Собольовський Р. Н., Охорона здоров'я соціалістичного суспільства, М., 1975; Mckeown Th;, Lowe Ch. R., An introduction to social medicine, Oxf., 1966; Lehrbuch der Sozialhygiene, 4 Aufl., B., 1967.
