Соціального забезпечення угоди, міжнародні угоди, регулюючі порядок соціального забезпечення громадян однієї країни на території іншої країни, а також власних громадян за кордоном.
В 20 ст міграція населення привела до різкого збільшення кількості іноземних робітників, особливо в розвинених капіталістичних державах. Умови праці і соціального забезпечення робітників-іноземців в капіталістичних державах зазвичай гірше, ніж ті, які встановлені для громадян даної країни. Дискримінація іноземців трудящих в цій області встановлюється законодавчо і проводиться по трьох основних напрямах: іноземцям взагалі не надається право на соціальне забезпечення; це право іноземців признається на основі взаємності, тобто лише у випадку, якщо в країні, громадянином якої він є такі ж права надані громадянам країни його мешкання або знаходження; у деяких країнах до іноземців застосовується особливий режим добровільного (а не обов'язкового) страхування. З метою усунення такої дискримінації в рамках Міжнародній організації праці були поміщені ряд багатобічних конвенцій по питаннях соціального забезпечення. Проте, як правило, ці питання регулюються головним чином двосторонніми угодами. Вперше така угода була поміщена між Францією і Італією в 1904. Після 2-ої світової війни 1939—45 між капіталістичними країнами поміщені багаточисельні угоди в цій області. Більшість з них стосується якого-небудь одного або декількох видів забезпечення: пенсії через старість, по інвалідності або з нагоди втрати годувальника; посібників з тимчасової непрацездатності або по безробіттю і т.д. Угоди передбачають визнання трудового стажу, придбаного на територіях договірних сторін, і виплату частини пенсій кожною договірною країною пропорційно частини стажу, який придбаний на її території. Інше положення іноземців, що постійно проживають в соціалістичних країнах. Вони, за деяким винятком, користуються тими ж правами, що і власні громадяни вказаних країн (див. Іноземці ) . СРСР має такі угоди з Чехословакією (2 грудня 1959), з Болгарією (11 грудня 1959), з ГДР(Німецька Демократична Республіка) (24 травня 1960), з Румунією (24 грудня 1960) і з Угорщиною (20 грудня 1962). Ці угоди поширюються на всі види забезпечення, які встановлені або будуть встановлені законодавством договірних сторін. Пенсія, посібники і допомога іншого вигляду надаються громадянам договірних сторін на тих же умовах і у тих же розмірах, що і власним громадянам, тобто для них в області соціального забезпечення встановлений національний режим і при цьому трудовий стаж зараховується на території обох договірних держав: якщо пенсіонер переїхав з однієї країни в іншу, то пенсію йому повністю виплачуватиме державу, в яку він переїхав.
