Роззброєння, система заходів, здійснення яких повинне привести до повного знищення або істотного скорочення засобів ведення війни і створення умов для усунення загрози її виникнення. У сучасних умовах у зв'язку з наявністю в світі ядерного і ін. видів зброї гігантської руйнівної сили Р. стало найважливішою міжнародною проблемою, що вимагає невідкладного рішення.
Ідея Р. як дієвого засоби проти озброєних конфліктів і воєн існує відвіку. Проте в суспільстві, розділеному на антагоністичні класи, ця ідея використовувалася правлячими класами для політичного маневрування, військового ослабіння противників і заховання заходів по нарощуванню власного військового потенціалу. Окремі двосторонні або багатобічні угоди про обмеження використання озброєних сил (подібні угоди полягали ще в прадавні часи) не могли зупинити зростання мілітаризму, який як система економіки, що склалася, політики і ідеології досягає найвищого розвитку після переростання домонополістичного капіталізму в імперіалізм. Заклики до обмеження озброєнь, що містилися в деяких виступах буржуазних державних діячів, міжнародних актах і постановах (Гаагські конференції світу в 1899 і 1907, «14 пунктів» президента США Т. Ст Вільсона Статут Ліги Націй), приводили лише до поширення пацифістських ілюзій.
Лише після виникнення Радянської соціалістичної держави, а надалі — ін. соціалістичних держав, в основі зовнішньополітичної діяльності яких лежить боротьба за мир між народами, стали створюватися реальні передумови для вирішення проблеми Р. «Роззброєння, — за визначенням Ст І. Леніна, — є ідеал соціалізму» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво т. 30, с. 152). Вже на Генуезькій конференції 1922 радянська делегація запропонувала провести загальне скорочення озброєнь. У подальші роки Радянський уряд неодноразово висував пропозиції як про загальний, так і про частковий Р. в ході двосторонніх і багатобічних переговорів, в різних комітетах Ліги Націй, на сесіях підготовчої комісії Ліги Націй до конференції з Р. в 1927 і 1928, на Женевській конференції з роззброєння 1932—35 . Після 2-ої світової війни 1939—45 в Статут ООН(Організація Об'єднаних Націй) значною мірою завдяки зусиллям Радянського Союзу були включені положення про дозвіл розбіжностей між державами — членами ООН(Організація Об'єднаних Націй) мирним дорогою, про відмову членів ООН(Організація Об'єднаних Націй) від загрози використання або використання сили в міжнародних відносинах, а також спеціальні положення, що стосуються Р. (статті 11, 26, 47). Т. о., Р. стало загальновизнаним принципом міжнародного права. Проте імперіалістичні сили відразу ж після закінчення війни приступили до форсування гонки озброєнь (її небезпека багато разів зросла із створенням ядерної і термоядерної зброї, надзвукових реактивних літаків, балістичних ракет і ін. нового вигляду бойової техніки), до розв'язуванню «холодної війни» .
В цих умовах Радянський уряд, підтримуючи на належному рівні обороноздатність СРСР, одночасно наполегливо добивалося спільно з урядами ін. країн, що входять в світову систему соціалізму, що склалася в післявоєнні роки, обмеження гонки озброєнь і створення передумов для здійснення часткового, а потім і повного Р.
Проблема Р. розглядалася на всіх сесіях Генеральної Асамблеї ООН(Організація Об'єднаних Націй), в Комісії ООН(Організація Об'єднаних Націй) з атомної енергії (створена в 1946 у складі всіх членів Ради Безпеки і Канади), в Комісії з озброєнь звичайного типа (створена в 1947 у складі всіх членів Ради Безпеки), в Комісії ООН(Організація Об'єднаних Націй) з Р. (створена в 1952 замість двох вищеназваних у складі всіх членів Ради Безпеки і Канади, а з 1958 — у складі всіх членів ООН(Організація Об'єднаних Націй)), у Комітеті 10-ти [почав роботу в 1959 за домовленістю між СРСР, США, Великобританією і Францією у складі представників 5 соціалістичних держав (СРСР, Болгарія, Польща, Румунія, Чехословакія) і 5 капіталістичних держав (США, Великобританія, Франція, Італія і Канада)], в Комітеті 18-ти [заснований в 1961 замість Комітету 10-ти у складі представників названих 10 держав, а також 8 неприєднаних країн (Бірма, Бразилія, Індія, Мексика, Нігерія, Єгипет, Швеція, Ефіопія)], у Комітеті з Р. (назва комітету, прийнята в 1969, після того, як склад Комітету 18-ти був поповнений представниками Угорщини, МНР(Монгольська Народна Республіка), Аргентини, Марокко, Нідерландів, Пакистану, Югославії і Японії; у січні 1975 до комітету увійшли представники ГДР(Німецька Демократична Республіка), ФРН(Федеральна Республіка Німеччині), Заїру, Ірану і Перу), на Женевській нараді глав урядів чотирьох держав 1955 і ряду інших нарад, проходівших на різних рівнях.
19 червня 1946 Радянський уряд представив в Комісію ООН(Організація Об'єднаних Націй) по атомній енергії проект міжнародної конвенції про прийняття державами зобов'язань не застосовувати атомної зброї, заборонити його виробництво і зберігання і знищити в 3-місячний термін його запаси. США і Великобританія, відмовившись підтримати радянську пропозицію, протиставили йому так званий план Баруха про контроль над атомною енергією, який не передбачав на ділі заборони атомної зброї, а лише забезпечував США монополію в питаннях подальшого використання атомної енергії під виглядом створення не підлеглого Раді Безпеки ООН(Організація Об'єднаних Націй) «міжнародного органу» для «контролю» над атомною енергією. 14 грудня 1946 1-я сесія Генеральної Асамблеї ООН(Організація Об'єднаних Націй) ухвалила складену на основі радянських пропозицій резолюцію «Про принципи загального регулювання і скорочення озброєнь». Проте західні держави саботували виконання цієї резолюції, за яку вони самі голосували, і відхилювали ряд ін. радянських пропозицій, що зв'язали питання про загальне скорочення озброєнь і озброєних сил з рішенням найважливішої задачі — забороною і знищенням атомної зброї.
Виправдовуючи саботаж Р. під приводом відсутності міжнародної безпеки, західні держави одночасно нагнітали міжнародну напруженість шляхом створення агресивних військово-політичних блоків (НАТО, СЕАТО(Організація договору Південно-східної Азії), СЕНТО і ін.) і укладання двосторонніх агресивних військово-політичних угод. Лінія західних держав в питанні про Р. свідчила про їх наполегливе небажання відмовитися від політики атомного шантажу. Створення в СРСР атомної зброї в 1949, водневої зброї в 1953, а в подальшому міжконтинентальних ракет виявило повну неспроможність цієї політики.
Радянський уряд незмінно продовжував направляти свої зусилля на створення передумов до вирішення проблеми Р. Тоді як СРСР, прагнучи добитися прогресу в рішенні цій проблеми, йшов, наскільки було можливо, назустріч західним державам, останні висували неприйнятні вимоги, розраховані на здобуття ними однобічних переваг або заміну Р. збором розвідувальних даних під виглядом «контролю» над Р. Вносившиеся неодноразово в 50-х рр. Радянським урядом пропозиції про часткові заходи в області Р., і зокрема пропозиції про пропорційне скорочення озброєних сил 5 великих держав, а також пропозиції про поетапний скороченні озброєнь незмінно відхилялися країнами Заходу.
В 1955—58 СРСР скоротив чисельність своїх Озброєних Сил на 2 млн. 140 тис. чіл., а в січні 1960 Верховну Раду СРСР прийняв закон про їх скорочення ще на 1 млн. 200 тис. чіл. Радянський уряд ліквідовував свою військову базу на іноземній території (Порккала-Удд), однобічно припинило випробування атомної і водневої зброї і заявило про свою готовність не відновлювати їх якщо західні держави послідують його прикладу (в кінці жовтня 1958 Радянський уряд відновив випробування у зв'язку з тим, що США і Великобританія не лише не послідували прикладу СРСР, але навіть збільшили число ядерних вибухів). Озброєні сили ін. соціалістичних країн в Європі були скорочені в 1955—58 на 456,5 тис. чіл. Західні держави відповіли на ініціативу соціалістичних країн подальшим посиленням гонки озброєнь.
Видатною мирною ініціативою Радянської держави була внесена їм 18 вересня 1959 на розгляд 14-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН(Організація Об'єднаних Націй) Декларація про загальний і повному Р. Сессия Генеральної Асамблеї одностайно підтримала ідею загального і повного Р. В 1962 Радянський уряд вніс до Комітету 18-ти проект договору про загальний і повний Р. під строгим міжнародним контролем; проект містив детально розроблену програму Р., здійснювану трьома етапами протягом чотирьох років під спостереженням спеціального контрольного органу. В той же час західні держави в ході переговорів про практичні заходи в області Р. відстоювали лише таке обмеження озброєних сил і озброєнь, яке цілком відповідало їх військово-стратегічним і політичним інтересам, і відхилювали компромісні пропозиції, що вносилися Радянським Союзом. Проте всупереч старанням провідників політики «холодної війни» зірвати практичне здійснення будь-яких пропозицій, направлених на обмеження і скорочення озброєнь, зміна співвідношення сил на світовій арені на користь соціалізму і світу створювала реальні можливості для поступового вирішення проблеми Р. Економічеськоє розвиток і зростання оборонної потужності соціалістичною країн переконливо виявляли безперспективність гонки озброєнь, проти якої усе більш рішуче і енергійно виступала прогресивна міжнародна громадськість. Поширювалися антиімперіалістичні виступи в національних рамках і міжнародному масштабі. Питання Р. постійно знаходилися в центрі уваги Рухи прибічників світу . Проблема Р. ставилася на Нарадах комуністичних і робочих партій, а вимога про Р. була включена в розроблених цими Нарадами документи як одна з найважливіших вимог. Рух за Р. не міг не чинити тиску на правлячі круги капіталістичних країн. Починаючи з 60-х рр. за ініціативою СРСР були підписані ряд угод, що певною мірою обмежували гонку озброєнь.
Влітку 1963 на нараді в Москві представники США, СРСР і Великобританії розглянули можливість обмеження випробувань ядерної зброї. В результаті 5 серпня був поміщений Договір про заборону випробувань ядерної зброї 1963 в атмосфері, в космічному просторі і під водою, той, що набрав чинності 10 жовтня 1963.
27 січня 1967 був підписаний Договір про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць і ін. небесні тіла, що забороняє використовувати космічний простір у військових цілях і розміщувати на навколоземних орбітах ядерну зброю або ін. види зброї масового знищення (див. Договір про космос 1967 ); договір набрав чинності 10 жовтня 1967.
В 60-х рр. в Комітеті 18-ти, а з 1969 — в Комітеті з Р. розроблялися нові договори, направлені на подальше обмеження гонки озброєнь. 5 березня 1970 набрав чинності Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, а 11 лютого 1971 був відкритий для підписання Договір про заборону розміщення на дні Морея і океанів і в його надрах ядерної зброї і ін. видів зброї масового знищення (див. Договір про морський день ), що набрав чинності 18 травня 1972.
Боротьба за Р. — один з найважливіших принципів соціалістичної зовнішньої політики, складова частина Програми світу, прийнятої 24-м-кодом з'їздом КПРС. Відповідно до цієї програми Радянський уряд зважаючи на неможливість здійснити відразу загальне і повне Р. направляє свої зусилля на невідкладне вирішення хоч би окремих, приватних питань. Разом з ін. соціалістичними державами, що беруть участь в роботі Комітету з Р., воно внесло на розгляд Комітету проект Конвенції про бактеріологічну зброю (конвенція була прийнята і відкрита для підписання 10 квітня 1972; набрала чинності 26 березня 1975). У березні 1972 соціалістичних країни внесли на розгляд Комітету проект Конвенції про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів хімічної зброї і його знищення.
23 рюмсаючи 1971 уряд СРСР запропонувало скликати конференцію 5 ядерних держав (СРСР, США, Франції, Великобританії і Китаю) для розгляду проблеми ядерного Р. Протів цієї пропозиції відкрито виступив уряд Китаю. На 26-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН(Організація Об'єднаних Націй) (1971) СРСР вніс пропозицію про скликання Усесвітньої конференції з Р. Вопреки опору Китаю і деяких інших держав, ця ідея була схвалена Генеральною Асамблеєю. 27-я сесія Генеральної Асамблеї ООН(Організація Об'єднаних Націй) (1972) ухвалила резолюцію, що закликає всі держави докласти «зусилля в цілях створення відповідних умов» для скликання Усесвітньої конференції, і заснувала спеціальний комітет для розгляду всіх питань, що виникають в зв'язку з цим. На цій же сесії за пропозицією СРСР була прийнята резолюція, яка містить урочисту заяву про відмову держав, — членів ООН(Організація Об'єднаних Націй) «від застосування сили або загрози її вживання у всіх її формах і проявах і про заборону навіки вживання ядерної зброї»; резолюція містить також рекомендацію Раді Безпеки прийняти «якнайскоріше відповідні заходи для повного здійснення справжньої заяви Генеральної Асамблеї». 28-я сесія Генеральної Асамблеї ООН(Організація Об'єднаних Націй) (1973) за пропозицією СРСР ухвалила резолюцію «Про скорочення військових бюджетів держав — постійних членів Ради Безпеки на 10 відсотків і про використання частини заощаджених коштів на надання допомоги країнам, що розвиваються». Її практичне здійснення з'явилося б вкладом в справу Р. і допомогою державам Азії, Африки і Латинської Америки в підйомі їх економіки. 29-я сесія Генеральної Асамблеї ООН(Організація Об'єднаних Націй) (1974) схвалила пропозицію СРСР про заборону дії на природне середовище і клімат у військових і інші цілі, не сумісні з інтересами міжнародної безпеки, добробуту і здоров'я людей. У жовтні 1973 у Відні за ініціативою Радянського Союзу і ін. соціалістичних країн почалися переговори про взаємне скорочення озброєних сил і озброєнь у Центральній Європі. Особливе місце в боротьбі за Р. зайняли двосторонні радянсько-американські переговори про обмеження стратегічних озброєнь, початі в 1969, і ряд угод по окремих аспектах проблеми Р., які були поміщені між СРСР і США в 1971—74. Найважливіші з них: Договір про обмеження систем протиракетної оборони і Тимчасова угода про деякі заходи в області обмеження стратегічних наступальних озброєнь (підписані в травні 1972); Угода про запобіганні ядерній війні і зафіксована особливим документом домовленість про основні принципи переговорів про подальше обмеження стратегічних наступальних озброєнь (підписані в червні 1973); протокол до Договору про обмеження систем протиракетної оборони і Договір про обмеження підземних випробувань ядерної зброї (підписані в липні 1974); досягнута в листопаді 1974 домовленість про укладення нового договору про обмеження стратегічних наступальних озброєнь.
Угоди між СРСР і США і загальне поліпшення радянсько-американських стосунків, висновок на початку 70-х рр. ряду договорів і угод, нормалізуючих обстановку в Європі (значний вклад до її подальшого поліпшення внесло успішне завершення Наради по питаннях безпеки і співпраці в Європі ), переведення ряду міжнародних конфліктів в русло політичного врегулювання і поліпшення міжнародного стану в цілому створюють умови для співпраці між державами, що належать до різних суспільних систем, і відкривають перспективу просування вперед по шляху вирішення проблеми Р., життєво важливим для всіх народів. У основі цієї перспективи — зміцнення політичної і техніко-економічної могутності соціалістичної співдружності і активізація демократичних і соціалістичних сил у всьому світі. Вирішенню проблеми Р. протидіють, проте, представники військово-промислового комплексу в капіталістичних країнах, прагнучі обернути розвиток міжнародного життя назад, до «холодної війни». Тому боротьба за Р. вимагає наполегливих і тривалих зусиль. Її успіху сприятиме подальший розвиток і закріплення позитивних змін, що позначилися на початку 70-х рр., в міжнародному стані.
Публ.: 50 років боротьби СРСР за роззброєння. 1917—1967. Сб. документів, М., 1967.
Літ.: Брежнев Л. І., Звітна доповідь ЦК КПРС XXIV з'їзду КПРС, М., 1972; Боротьба Радянського Союзу за роззброєння 1946—1960 рр., М., 1961; ООН(Організація Об'єднаних Націй): підсумки, тенденції, перспективи, М., 1970; Сучасні проблеми роззброєння, М., 1970; Хайцман Ст М., СРСР і проблема роззброєння (Між першою і другою світовими війнами), М., 1959; його ж, СРСР і проблема роззброєння. 1945—1969, М., 1970; Стратегія імперіалізму і боротьба СРСР за мир і роззброєння, М-код.,1974.
